Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ваші пальці пахнуть ладаном - Валентин Чемерис страница 39

СКАЧАТЬ На першому плані були класичні мови – латинська і грецька. Викладалися також Закон Божий, російська, французька і німецька мови (але не українська – в Україні!!!), математика, фізика, історія, географія, малювання, співи, гімнастика, військова справа. (У жіночих гімназіях – рукоділля, танці.) Гімназії мали навчальні кабінети, бібліотеки, природно-історичні, географічні і фізичні кабінети.

      Перша чоловіча гімназія була відкрита 1808 року, жіноча – Маріїнська у 1860-му (на 1916 рік на Полтавщині діяли 34 гімназії, у самій Полтаві – вісім).

      Тож коли випускник Московського університету, корінний полтавець Василь Андрійович Левченко з молодою дружиною потягом Москва – Полтава прибув на батьківщину, місце викладача в гімназії йому одразу ж знайшлося.

      5 серпня – коли ночі були зоряні-зоряні, і справді у Полтаві, як співатиметься у пісні Миколи Старицького, ночі «ясні, хоч голки збирай», а дні сонячні, світлі, 1893 року у Левченків – Василя і Катерини – народилася первісточка, яку назвали Вірою, гарненьке немовлятко, дівчатко повненьке, міцненьке. (Про таких немовлят в Україні казали: як крем’яшок.)

      Батько Василь був неймовірно радий.

      Як була теж неймовірно рада і молода мати Катерина.

      Вони дуже кохали одне одного, а обоє разом і свою крихітну, дещо, правда, опецькувату донечку. Василь Левченко крім гімназії більше ніде не бував. Відчитає своє і бігом додому. До коханої дружини, до коханої донечки.

      Жили дружно, але… Ні, не сказати, що бідно, проте – скромно.

      Скромно, але щасливо.

      Зайвих коштів не було. Учительського жалування, що його отримував Василь Андрійович, працюючи викладачем Полтавської гімназії, не вистачало постійно. Доводилось давати приватні уроки. Але й це крихти. Тож навіть тримали студентів-столовників – так звали тих, хто харчується в кого-небудь за окрему плату.

      З підробітком лише якось зводили кінці з кінцями. Але, попри все, жили дружно, в злагоді. Дочка зростала, оточена любов’ю.

      Коли б на той час жив та був Микола Свидюк, і коли заспівав би він свою знамениту «Доня моя, донечка», то разом з ним співав би – голос він мав добрий! – і Василь Левченко:

      Моє сонце, моє небо, моя доня,

      Моя радість, моя втіха,

      моя доля.

      Зустрічають тата крильця-рученята,

      Зорі-оченята, оченята-зорі.

      І немає на землі ні біди, ні горя.

      Дівчина-перлинка,

      Золота краплинка,

      Весняна росинка,

      Літнє моє сонечко,

      Доня моя, донечка…

      Співав би цю пісню від душі і в радощах Василь Левченко, коли б пісня була на той час. І був би певний, що ця пісня створена про його доню-донечку Вірусю та про нього, найщасливішого в світі батька…

      І що з того, що в дитинстві дівчатко-курчатко Левченків вважали не від світу сього – воно могло годинами дивитися в люстерко і СКАЧАТЬ