Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дворянського роду Шеншиних, до яких належав і Фет. Коли «предки» розлучаться, Ігор залишиться з батьком, а після його смерті повернеться до матері в Гатчине. Освіта – всього лише чотири класи Череповецького реального училища. Вірші почав писати з 8 років. Одне з найяскравіших вражень дитинства – захоплення дівчинкою, яка і надихнула майбутнього поета. Вперше видрукував у журналі «Досуг и дело» за 1905 рік вірш (під своїм справжнім прізвищем) «Загибель Рюрика». І з того часу література стала головним смислом його життя.

      А далі Ігорю Северянину так пощастило – о, боги, дяка вам за це! – як до того (та й після нього) не щастило жодному з поетів. Та ще нікому із невідомих початківців.

      А сталося те, про що росіяни кажуть: «Из ряда вон выходящее!», «Не было ни гроша, да вдруг алтын!..» Справді-бо, і в найщасливішому сні таке початківцю не присниться.

      А трапилося з Ігорем Северянином ось що. Оскільки він на той час був нікому невідомим, то ніхто з видавців не хотів публікувати його вірші. Засмучений поет видавав їх сам – за власні кошти, тонесенькими брошурками (від двох до шістнадцяти творінь), тиражем всього лише пару-другу десятків примірників. Годі було й сподіватися на успіх. Занепалий духом поет свої «нетлінки» роздавав друзям і розсилав по редакціях з примарною сподіванкою, що на них там звернуть увагу і він отримає відгук. Але, як кажуть його співвітчизники: «Увы!..» У відповідь – гробова тиша. І невідомість. Участь поета-бідолахи засвітила початкуючому поету. Але він уперто видавав своїм коштом ті крихітні брошурки крихітним накладом і розсилав їх, розсилав… Варто зазначити, що з 1904 по 1912 рік він видасть аж 35 брошурок! Відгуків – жодного. Вірші якогось там Северянина не привернули нічиєї уваги. Все! Як кажуть, кранти! Кидай безнадійне заняття і займайся чимось кориснішим.

      І раптом… Хтось із журналістів (навіть збереглося його ім’я: Іван Наживін) привіз одну з брошурок невідомого невдахи-поета в Ясну Поляну і прочитав вірші самому Льву Толстому. Сіятельного графа і переконаного реаліста, генія російської – ба, ба, світової! – літератури дуже обурив один із «явно іронічних» опусів тієї брошурки – «Хабанера II», що починався так: «Вонзите штопор в упругость пробки / – И взоры женщин не будут робки!..» Граф розгнівався і… І за словами самого поета, сталося те, що «всероссийская пресса подняла вой и дикое улюлюканье», завдяки чому і зробила нікому до того невідомого Северянина… відомим на всю Рассею-матінку. «С легкой руки Толстого… меня стали бранить все, кому не лень. Журналы стали печатать охотно мои стихи, устроители благотворительных вечеров усиленно приглашали меня принять в них, в вечерах, а может быть и в благотворителях, – участие…» Коротше кажучи, після гнівного, «уничижительного» відгуку Льва Толстого до того невідомий поет Северянин почав різко входити в моду. Валерій Брюсов, тодішній поетичній метр, написав йому дружнього листа, інший метр символізму Федір Сологуб з власного бажання зголосився стати упорядником віршованої збірки Северянина. СКАЧАТЬ