Пармський монастир. Стендаль (Мари-Анри Бейль)
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Пармський монастир - Стендаль (Мари-Анри Бейль) страница 15

Название: Пармський монастир

Автор: Стендаль (Мари-Анри Бейль)

Издательство:

Жанр: Классическая проза

Серия:

isbn: 978-966-03-7000-5

isbn:

СКАЧАТЬ зате дружини й доньки, згадуючи, скільки втіхи приніс їм перший вступ французів у Мілан, з жалем думали про тодішні веселі бали і відразу після взяття Маренго заходилися влаштовувати їх у Casa Tanzi.[47] Через кілька днів після перемоги французький генерал,[48] чиїм обов'язком було підтримувати спокій у Ломбардії, помітив, що всі орендарі дворянських земель і всі сільські баби вже й думати забули про блискучу перемогу під Маренго, яка змінила долю Італії і повернула французам за один день тринадцять фортець; у всіх тільки й було на думці пророцтво святого Джовіти, першого покровителя Брешії. За цим священним пророцтвом виходило, ніби фортуні Наполеона та французам прийде край рівно через тринадцять тижнів після Маренго. На виправдання маркіза дель Донго та інших лихих, озлоблених землевласників треба сказати, що вони щиро повірили пророцтву. Всі ті людці не прочитали за своє життя і чотирьох книжок. Тепер вони відверто готувалися в дорогу, збираючись повернутись до Мілана через тринадцять тижнів. Але час минав і приносив нові успіхи Франції. Повернувшись до Парижа, Наполеон мудрими декретами врятував революцію від внутрішніх ворогів, як він врятував її під Маренго від навали чужинців. Тоді ломбардські дворяни, що поховалися по своїх замках, дійшли переконання, що спочатку не зрозуміли передбачення святого покровителя Брешії: йшлося не про тринадцять тижнів, а, звісно, про тринадцять місяців. Збігло тринадцять місяців, а успіхи французів, здавалося, множилися з кожним днем.

      Згадаймо мимохідь про десятиріччя поступу і добробуту, що тривало від 1800 до 1810 року. Майже все це десятиріччя Фабріціо провів у замку Гріанта серед селянських дітлахів, бився з ними навкулачки і нічого не вчився, навіть грамоти. Потім його послали до Мілана в колегію отців єзуїтів. Маркіз вимагав, щоб сина познайомили з латиною не за творами давніх авторів, де тільки й мови, що про республіку, а за пишним фоліантом, оздобленим понад сотнею гравюр, шедевром майстрів XVII сторіччя; то була історія роду Вальсерра маркізів дель Донго; видрукував його латинською мовою 1650 року Фабріціо дель Донго, архієпископ пармський.[49] Представники роду Вальсерра прославилися на війні; гравюри зображували сцени битв, на яких той чи інший носій цього імені рубав мечем ворогів. Книжка дуже подобалася хлопцеві. Мати, що обожнювала його, діставала іноді від чоловіка дозвіл поїхати до Мілана провідати сина, та оскільки маркіз ніколи не давав їй грошей на такі поїздки, вона їх позичала в невістки, доброї графині П'єтранера. Після повернення французів графиня стала однією з найблискучіших дам при дворі принца Євгенія,[50] віце-короля Італії.

      Коли Фабріціо пішов до першого причастя, вона домоглася від маркіза, який усе ще був у добровільному вигнанні, дозволу вряди-годи забирати небожа з колегії до себе. Вона вирішила, що цей своєрідний, розумний хлопчик, дуже поважний і вродливий, аж ніяк не псуватиме вітальні світської жінки, хоча він неприторенний неук і ледве вміє писати. Графиня СКАЧАТЬ



<p>47</p>

В Бальному палаці (італ.).

<p>48</p>

Французький генерал – генерал Гійом-Марі Брюн (1763–1815), згодом маршал, прийняв командування італійською армією Наполеона в серпні 1800 р.

<p>49</p>

Архієпископ – у католицькій церкві керівник кількох церковних округів.

<p>50</p>

Принц Євгеній – пасинок Наполеона Євгеній Богарне (1781–1824), з 1805 по 1814 pp. віце-король створеного Наполеоном Італійського королівства.