Ключ. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

      – Енгельс? – здивувався я.

      – Макс Фріш і Фрідріх Дюрренматт. – Сокирко пропустив шпильку повз вуха.

      – Чудово! Фріш, Дюрренматт і Крайній, – сказав я. – Отже, їх усе-таки троє. Троє відважних поросят.

      – Ні, – не погодився Сокирко. – Третьому я пропоную сімсот баксів на місяць.

      Він намагався застерегти мою реакцію, і я справді заледве не захлинувся, та миттю опанував себе і сказав:

      – Вісімсот.

      – Добре, вісімсот, – погодився Сокирко. – Плюс гонорар – і штука чистими.

      – А головне – романтика, – сказав я. – Ходиш собі по моргах, тюрмах, ментах…

      – От бачиш, ти ловиш усе на льоту, – зрадів Сокирко. – Я знав, що відділ убивств потягнеш саме ти. Де тобі ще стільки платитимуть?

      – Таки це правда, – сказав я.

      – Що? – не зрозумів Сокирко.

      – Що ваша газета проіснує лише до виборів, – линув я на нього холодною водою.

      – Дурниці. А якби навіть так, то це тебе не обходить. Адже ти не хапаєшся за роботу, ти ж тільки зрадієш, коли газета лопне, правда ж? – Він тримав удар з честю. – І потім, Андрію, я ж не пропоную тобі відділ транспорту чи промисловості. Ні, робота паскудна, це правда, зате ж скільки вражень, скільки цікавого матеріалу. Сам Дюрренматт позаздрив би.

      – І від дзвінка до дзвінка?

      – Боронь Боже. Для тебе я зроблю виняток. Два матеріали на тиждень, і – до побачення. Звичайно, матеріали-цвяхи. Автомобіль я тобі не обіцяю, але талони на бензин – регулярно. У нас своя заправка.

      – Я подумаю.

      – Він ще подумає. Та ти не уявляєш, що це за робота. Та вже сама ксива чого варта, з нею ти ногою відчинятимеш двері міністра внутрішніх справ і того дядька, яким ти назвався, коли до мене дзвонив.

      У цьому щось було. Мене, хай йому чорт, іноді розслаблює надмірна фантазія. Я вже уявив собі, як іду широким коридором, потім ногою відчиняю важкі двері і тицяю генералам під ніс своє посвідчення: «Спокійно, хлопці, я із відділу убивств. Де ви вчора були між сьомою і дев’ятою вечора?»

      Може, й справді якийсь місяць-другий попрацювати, а там воно покаже. Зрештою, це не клітка, з якої не можна вилетіти до тих птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у комори.

      – Мабуть, твоя правда, – сказав я.

      – Ти про що?

      – У Європі лише двоє людей вижило на творчих хлібах. Ще був у Братиславі мій друг Рудо Слобода, але він повісився.

      – Ти вже мислиш, як справжній криміналіст, – зрадів Сокирко, що Рудо Слобода повісився.

      – Причому давно.

      – Отже, згода? Може, тобі потрібен аванс? – Він уже майже накинув зашморг на мою шию. – Я знаю, що за оті політичні побрехеньки, які ти пишеш, теж непогано платять, але, повір мені, то невдячна справа.

      – Твоя газета кишить такими побрехеньками.

      – Я тобі пропоную інше.

      – Можна СКАЧАТЬ