Рай. Центр. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – Наші збиралися в гуртожитку… Нова забава – трохи сексу із заплющеними очима… А що?

      – У нас двері зсередини замкнені. Я думав, ти з якоюсь…

      – Та ні. Мені й гуртожитських експериментів поки що вистачає.

      – Так у нас двері зсередини замкнені!

      – Може, ти ключ криво вставляв?..

      – Погано ти мене знаєш, Макаре! У мене нічого криво не буває.

      – А хто ж…

      Гоцик – брови догори:

      – Гайда з вулиці у вікна глянемо.

      Пішли. Глянули. Горить у вікнах.

      – Може, Ліда припхалася? – видав найбанальнішу з версій Макар.

      – А навіщо двері замкнула?

      – Виселити нас хоче.

      – Тоді б за два місяці наперед гроші не брала.

      – Що робитимемо?

      – Двері ламатимемо! – вирішив Гоцик.

      Дурне діло – нехитре. Повернулися у дворик. По веранді на другий поверх. Біля дверей стали. Гоцик розмахнувся… Макар зойкнув, вхопив його за руку.

      – Чекай! Не можна двері вибивати. Ліда…

      – Точно.

      Гоцик демонстративно прокашлявся, зігнув руку в красивому жесті й обережно постукав у власні двері.

      – Панове, чи хто там є! Ви нас чуєте? Відчиніть! Бо ви ж мене не знаєте…

      – Чому так ввічливо? – здивувався Макар. – Щоб не налякалися?

      Гоцик рукою – не відволікай.

      – …бо якби ви мене знали, у вашому мозку викарбувалося б навіки: територія Гоцика – свята і недоторканна. І кожного, хто на неї зазіхне, чекає довготривала…

      – Просто тривала – не гірше! – докинув Макар.

      – Я філолог! Мені видніше, – відрізав Гоцик. І далі: – …чекає довготривала, пекельно мученицька, жахливо страшна і по-бузувірському винахідлива на тортури…

      – …смерть? – здогадався Макар.

      – Кара!

      – Круто! – визнав Макар.

      – Я філолог, – нагадав Гоцик і ще раз стукнув у двері. – Гей, на борту! Чуєте чи зовсім оглухли?

      За дверима – ні гу-гу. Гоцик налився люттю. Як лупоне по дверях. Раз! Другий! Двері встояли, а квола стара веранда під ногами пішла – наче брижі на воді.

      – Не бісися! Досить! Не вистачало ще, щоби веранда завалилася. Треба щось інше придумати. – Макар відтяг Гоцика від дверей.

      Всілися на дерев’яну підлогу веранди навпроти дверей. Закурили. А тут – стиць, моя радість. Сусідська баба Роза свої двері відчинила, на веранду вийшла та як загорланить:

      – Як же ви всі мені остогиділи! І стукаєте! І грюкаєте! І вдень! І поночі! І вчора! І зараз! І… – вичерпалася.

      – Розо Сиґізмундівно! Ми вас кохаємо! – крикнув Гоцик, підскочив і ще раз лупонув по власних дверях. – Пустіть нас переночувати, бо нашу печеру окупувала СКАЧАТЬ