Малюк Цахес (збірник). Эрнст Гофман

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пережити. Він побачив архіваріуса Ліндгорста в адамашковім халаті, що світився, наче фосфор, побачив лазурово-блакитну кімнату, золоті пальми, ба навіть відчув, що мусить вірити в Серпентину; всередині в нього щось бурхало, шумувало. Вероніка подала йому склянку пуншу, і, беручи його, Анзельм легенько торкнувся її руки.

      – Серпентино, Вероніко! – зітхнув він нишком і поринув у глибокі мрії.

      Але реєстратор Гербранд голосно вигукнув:

      – Ну й дивак той архіваріус Ліндгорст, ніяк не зрозумієш його! А втім – за його здоров'я! Цокнемось, пане Анзельме!

      Тоді студент Анзельм отямився й промовив, цокаючись із реєстратором:

      – Все це від того, вельмишановний пане реєстраторе, що архіваріус Ліндгорст – це, власне, Саламандр, який, розгнівавшись, геть спустошив сад Фосфора, князя духів, за те, що від нього втекла Зелена Змійка.

      – Що? Як? – запитав проректор Паульман.

      – А так, – вів далі студент Анзельм, – і тому він тепер мусить бути королівським архіваріусом і нидіти отут, у Дрездені, зі своїми трьома доньками. До речі, ті доньки – маленькі золотисто-зелені змійки, що гріються на сонці в бузині, звабливо співають і спокушають юнаків, мов сирени.

      – Пане Анзельме, пане Анзельме? – скрикнув проректор Паульман. – Чи вам памороки забило? Що це ви, на бога, за нісенітниці верзете?

      – Він правду каже, – перебив його реєстратор Гербранд, – та бісова личина, архіваріус, і справді-таки проклятий Саламандр, він пальцями креше вогонь, що пропалює дірки на сюртуках, як запалена губка. Так, так, ти правду кажеш, братику Анзельме, і хто цьому не йме віри, той мені ворог! – І реєстратор Гербранд так гримнув кулаком по столу, що аж склянки забряжчали.

      – Реєстраторе! Чи ви не сказилися? – сердито закричав проректор. – Пане студіозусе, пане студіозусе, що у вас за химери в голові?

      – Ах, – сказав студент, – так і ви, пане проректоре, – не що інше, як птах пугач, який підстригає чуби.

      – Що? Я птах?… Перукар? – закричав проректор, ошаленівши. – Добродію, ви таки збожеволіли!

      – Але стара ще йому заллє сала за шкуру! – скрикнув реєстратор Гербранд.

      – А так, стара має силу, – озвався Анзельм, – хоч вона простацького роду, бо її батько – нікчемне драконове перо, а мати – погана редька, але найбільше вона завдячує своєю силою різним пекельним тварюкам, шкідливій мерзоті, якою себе оточила.

      – Це паскудний наклеп! – скрикнула Вероніка, розгнівано блискаючи очима. – Стара Ліза – мудра жінка, а чорний кіт – не пекельна тварюка, а освічений, дуже вихований юнак і її cousin gеrmain.[15]

      – А чи не може Саламандр, як сяде їсти, спалити собі бороду й пропасти ні за що? – запитав реєстратор Гербранд.

      – Ні, ні! – закричав студент Анзельм. – Ніколи з ним такого не може статися, а Зелена Змійка любить мене, бо в мене душа як у дитини і я дивився Серпентині в очі.

      – А СКАЧАТЬ