Зворотний бік світла. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ метушня тривала лишень хвильку. З тої круговерті на світ вирвався блакитний колір і став рости. Мить – і світ довколишній у голові зробився блакитним. «П’ятий колір білого світла – п’ятий колір воріт», – зашелестів чужий голос. А потім світ закрутився-завертівся. Коли в голові перестало вирувати, Птаха розплющила очі, озирнулася. Угомона і Дріми поруч не було. Дід Сон повільно перевертав ломаччя в багатті.

      – Це все?

      Сон ствердно кивнув, продовжуючи колупати стожаром у багатті.

      – Але я ж нічого не відчула, крім вогників у голові. Хіба щось змінилося? – трохи розчаровано запитала Птаха.

      – Змінилося, Птахо, повір, розуміння прийде. То як ліки. Ну що я таке дрібне пояснюю травниці. Потрібна крихта часу, це ж не стріла, яка відразу вражає.

      Сон витягнув з вогню свій стожар. Його вістря було розігріте до червоного, і тільки тепер Птаха зрозуміла, що то не просто стожар, а стріла. В ногах старого лежав сагайдак зі стрілами. Їх було багатенько, і всі різних розмірів – довгі й дуже тонкі, короткі й товсті. Птаха не стала розпитувати старого, для чого мирному Сну стріли, хай. Може, то приготування для інших, тобто для тих, кого принесе сюди на своїх крилах Дріма. Одне питання все крутилося у неї в голові, і вона не втрималася, зашепотіла:

      – Діду Соне, а чому тільки дозвіл на п’яті ворота, а далі?

      Сон підняв голову, повернув її в бік Птахи.

      – Тобі що, решти твоїх талантів замало, Птахо? – Сон видавався трохи роздратованим, наче мав пояснювати вкотре одне й те ж неуважному учневі. – Не все відразу, жінко. Невже Посолонь не попереджав про ворота?

      – Ну, попереджав. Та у нас не заведено питати, якщо Вчитель вважає за потрібне не все казати. Тоді, певне, ще було зарано почути всю правду.

      – Гарно сказала. Молодець. Авжеж, Учителя поважаю і не питаю, а старого бога можна й помучити, – вдавано ображено говорив Сон.

      – Пробачте, я не хотіла, – присоромлено відповіла Птаха, хоча вловила в словах діда глузливі нотки. Старий грався з нею.

      – А якщо серйозно, Птахо, то… Знаєш, шості і сьомі ворота не є безпечними, навіть для богів. Хоча смертні, дурням закони неписані, часто туди влазять, та от вибратися з того лабіринту вдається не всім… Тому що там не порожньо і там ти вже не вповні господар свого сну, а точніше – зовсім не господар. Божевілля – то тільки маленька розплата за непослух. І ще одне… – Сон став дуже серйозним і настороженим. – Зараз можемо говорити сміливо вголос, без страху бути підслуханими, бо Угомон стереже наш спокій і ніхто ані з друзів, ані з ворогів нас не почує. Але на майбутнє… Думки, спогади, мрії, Птахо, про те, де ти щойно була, про те, де буватимеш, проходячи через п’яту браму сну, ліпше залишай у безпечному місці. Ти ж безсмертна – знаєш, як це зробити. Не мені тебе вчити!

      Птаха хотіла заперечити, обуритися: «Це ж неприйнятно. У Яровороті живуть добрі, чесні, порядні та віддані люди! Що собі дозволяє старий, на що натякає?»

      Сон почув СКАЧАТЬ