Зірка для тебе. Дара Корній
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Зірка для тебе - Дара Корній страница 15

Название: Зірка для тебе

Автор: Дара Корній

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-14-5792-7

isbn:

СКАЧАТЬ та санітарки щось зоставити. Хоч Володимир Васильович за це сварить, та я все одно роблю по-своєму. Я не можу біля бабуні вночі бути, а мо’, їй чогось захочеться чи зле стане, то пані Люся чи пані Оля допоможуть. Знаєш, у них життя також не цукор. І зарплати маленькі, і постійно їм ті гроші затримують, а в кожної сім’я. І вони дуже-дуже хороші, бо все відмовляються від грошей. Жаліють і мене, і бабуню, але я вмію переконувати. Тому, Сергію, вибач, хоч ти і в гостях у мене, та трохи мусимо й пішки походити, економити.

      Сергій із усім погоджувався. Він не знав і не вмів жити на волі, він у всьому тут довіряв приятелю. А той попередив, що Сергій не просто має його в усьому слухати, а вчитися всього того, що вміє Арсен, якщо дуже хоче вибратися з інтернату і стати вільним. Сергій дуже хотів.

      Довго хлопці блукали дивним та прекрасним старим Львовом. Урешті видряпалися крутою вулицею Кобилянської на вулицю Кирила і Мефодія. Сергій уважно читав вивіски на будинках, про всяк випадок, щоб не заблукати, мало що може трапитися. На бічних вуличках світла було трохи менше і порядку також. Картина вже не видавалася такою ідеальною, як на яскраво освітленій Личаківській. Та враження від міста це не псувало, а навпаки – переконувало Сергія, що тут мешкають звичайні люди, такі, як він, які і смітять не менше, і не є ідеальними, як він чомусь раніше про них думав.

      – То моя рідна вулиця. Колись її називали Курницькою. Одні кажуть, тому що то було глухе передмістя Львова, того, якого ти ще не бачив, але яке я тобі покажу, і тут небагаті міщани тримали домашню птицю. Інші кажуть, Курницька вона через те, що тут гнали самогонку, курили, тобто дистилювали її.

      – Арсене, а ти звідки то знаєш? – Сергій здивовано дивився на друга.

      – Та від бабусі. Вона любить говорити, що людина мусить знати про місце, в яке пускає своє коріння, якнайбільше. Я ж начебто тут коріння пустив, га?

      – Хм! А для чого про вулицю все знати? Ще про своїх рідних – розумію, а про вулицю! Чи не однаково, хто тут жив колись? – Сергій стенув плечима. – Ті ж люди не були твоїми родичами чи бодай кимось видатним для міста?

      – Нє. То не так, Сергію. Якби не ті невидатні – то й міста могло не бути. Кожен камінчик під ногами покладений з любов’ю, кожен камінчик у стіні будинку мусить не просто надійно захищати від негоди, а тішити око. Хіба ж не приємно дивитися тобі на стіни таких красивих неоднакових будинків? Та то нічого. Я тут тобі таке покажу і таке розповім…

      Зупинилися перед чепурненьким затишним будинком. Обсаджений квітами дім здавався чарівним, наче з середньовічної казки про фей та чарівників.

      Арсен прочинив вхідні двері під’їзду:

      – Колишня вілла архітектора Станіслава Кшановського, збудована за його власним проектом 1891 року. Заходь і будь як удома.

      5. Не вкради

      Я не знаю, за чим я плачу —

      Чи за тим, що життя – незряче,

      Чи за тим, що прозріння – сліпуче.

      Тільки біль, як завжди, неминучий.

СКАЧАТЬ