Зірка для тебе. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що ти таке кажеш? Жартуєш? – бабуня зайшлася хриплуватим сміхом і закашлялася.

      Сергій не знав, що робити, бо кашель старенької був надривистим і важким. Почувався винуватим. Жінка кашляла довго й натужно, аж зблідла, руки затремтіли. Арсен приклав склянку з водою до уст старенької. Пила маленькими ковточками, вода через кашель майже вся виливалася і цівочкою скапувала поораною зморшками борідкою на кінці білої хустини, в яку була зав’язана.

      Віддихалася. Арсен із Сергієм стурбовано дивилися на бабуню. Вона, бліда та втомлена, якусь мить сиділа з закритими очима, обіпершись на спинку ліжка. А коли обличчя нарешті стало таким, як і раніше, озвалася:

      – Арсенку, синку, принеси ще водички. Ти знаєш якої, а то ця, тутешня лікарняна, мені аспериною віддає. Не турбуйся, зі мною Лічозорик посидить. Правда ж, Сергійку?

      Сергій ствердно кивнув, перевівши погляд із бабуні на тумбочку.

      – І не хвилюйся, синку. Я чемно вип’ю усі ліки. Ось ти принесеш водички, і я вип’ю.

      Арсен стурбовано захитав головою:

      – Добре-добре, бабуню! Не хвилюйтеся. Сергію, пильнуй тут. Я швиденько. П’ять хвилин.

      Арсен стрімголов вибіг із палати.

      – Вибачте, що змусив вас кашляти, – винувато промовив Сергій.

      Бабуня поклала свою суху та худу руку на Сергієву. Рука тепла та легка, мов пір’їнка.

      – Ну що ти, солодяточко! Ходи до мене ближче, сядь поруч, і ми поговоримо.

      Сергій сів на ліжку коло бабуні. Опинився так близько біля старенької, що міг добре розгледіти кожну зморщечку на її обличчі, потріскані губи, сиві вії над такими ж посивілими від старості, колись, може, й блакитними, очима. Бабуня всміхнулася і заговорила:

      – Мій кашель – то давній мій ворог, – говорила вже спокійно. – А ворог, якщо він старий-престарий і разом із тобою зістарівся, з часом зачинає здаватися давнім приятелем, і коли довгенько не навідується на гостину, то злий знак.

      Сергій зачудовано слухав. Вона ще й жартує.

      – То все мої слабкі бронхи, синку, таке давно зі мною. Ще від війни. Перенесла пневмонію, мало тоді не вмерла, а кашель – то наче плата за життя. Мудрі ескулапи запевняли мого чоловіка, що я зі своїм хронічним бронхітом при паскудній львівській погоді довго не протягну. А, бачиш, ніхто з людей не знає, кому скільки Той, що вгорі, налічив. Досі жива! Хоча добре знаю, синочку, що мені вже давно пора. Майже вісімдесят літ – то таки замного для хворих бронхів! – усміхалася, й одні зморшки на її обличчі розгладжувалися, а нові з’являлися.

      Сергій мовчав, а бабуня, схоже, й не чекала, що він почне відповідати, тож вела далі:

      – Зачекався мене Михасик там, – і вона підводить свої вицвілі очі догори. – Я давно маю бути поруч. Михасика, мого чоловіка, вже двадцять літ немає. Та я замирилася з тим, що досі вікую. Віриш, серце, ніколи не просила в Бога смерті. Бо Йому видніше: Він – дає, Він і забирає. Забрав мого синочка Юрасика в двадцять п’ять. Вважав, що СКАЧАТЬ