Інші пів’яблука. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Онуфрія, знялися стовпи густого пилу. Якоїсь миті стало зрозуміло, що травертинова скеля обвалилася. Величезні брили каміння відірвалися і впали на храм, проломивши двері центрального входу та покрівлю. На той час у храмі й коло нього людей не було, а тому обійшлося без жертв.

      Фото церковці на екрані: вхід завалений камінням.

      Рукомиш! Цієї миті зрозуміла, про яку церкву йдеться.

      Минув лише тиждень, як Галя була там, на тому самому місці, роздивлялася на скульптуру святого Онуфрія. Безцінна робота з місцевого каменю, майстер Пінзель[2] створив її понад двісті п’ятдесят років тому. Вона стоїть усередині, праворуч від входу. Стояла.

      – Рукомиш відомий не тільки на Тернопіллі, а й в усій Україні та далеко за її межами… – І ані слова про скульптуру Пінзеля.

      «Скоріше в Рукомиші станеться землетрус, ніж село віддасть свій оберіг».

      Це незнайома жінка їй сказала там, у Рукомиші, тиждень тому. Впевнено так мовила, без тіні сумніву. Жителька села, не надто й схожа на місцеву, а може, до батьків приїхала. Запитала Галю біля джерела:

      – Знову «Святого Онуфрія» до Парижа просили?

      Галя хитнула головою.

      – Я журналістка, ви помилились. – А тоді й сама від запитання не втрималася: – Чому рукомишці не хочуть, щоб «Святий Онуфрій» побував на виставці у Луврі?

      Жінка напилася води зі складених човником долонь, обтерлася навхрест:

      – А чого ми маємо вірити, що його повернуть?… Не віддадуть його люди. Побачите. Навіть на кілька днів не віддадуть, скоріше землетрус у Рукомиші станеться, ніж «Святий Онуфрій» звідси зрушиться…

      От і стався. Слова, слова… Часом вони біжать перед подіями, нагадуючи нам: думай, що кажеш.

      Кинулася шукати телефонний номер настоятеля храму. Де ж той телефон? Де блокнот?…

      – Ма… – бадьорий голос за спиною. – Ти що сьогодні, за три хвилини впоралася?

      Вікторові-молодшому тільки б поіронізувати, спостерігаючи за нею з-за дверей.

      – Що сталося? – усмішка зійшла з обличчя.

      – На церкву в Рукомиші скеля впала. А там Пінзель, уяви! «Святий Онуфрій».

      – Завалило?

      – Не знаю.

      – Що ти шукаєш?

      – Телефон священика. Де я його записала?…

      Син мовчки пішов до «дитячої», вже навіть не «студентської» (повиростали хлопці), ввімкнув комп’ютер під братове бубоніння: «Що ви ганяєте по хаті від самого ранку?…» Сергій перекинувся на другий бік, глибше зарився в подушку: «Спати не даєте…»

      – Ну от… – Віктор-молодший надибав, що треба. – Ма, чуєш? У новинах повідомляють, що церква напівзруйнована, а скульптура Пінзеля вціліла. Не хвилюйся. Нічого твоєму «Онуфрієві» не сталося.

      Були плани на день, та розвіялися. В одну мить перемінилися. Дорогою до Тернополя взялася обдзвонювати всіх. Іван мовчки тримався СКАЧАТЬ