1984. Ми. Джордж Оруэлл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ предмети – лаковані табакерки, агатові брошки тощо – однак серед цього мотлоху можна було знайти і щось цікаве. Коли Вінстон підійшов до столу, його увагу привернув круглий гладенький предмет, який м'яко мерехтів у світлі лампи. Вінстон взяв його і уважно роздивився.

      Це був важкий шматок скла, опуклий з одного боку і плоский з іншого. І його колір, і його текстура мали якусь особливу м'якість дощової води. У центрі, візуально збільшений за рахунок опуклої поверхні, знаходився дивний предмет рожевого кольору, який нагадував чи то маленьку троянду, чи морський анемон.

      «Що це таке?» – запитав Вінстон, зачарований цією витонченою річчю.

      «Це корал», – сказав старий. «Можливо навіть з Індійського океану. Раніше їх от таким чином заливали рідким склом. Такі речі робили років сто тому, не менше».

      «Дуже красиво», – сказав Вінстон.

      «Так, красиво», – м'яко сказав старий.

      «Але сьогодні мало хто оцінить красу такого виробу». Він закашлявся. «Якби так сталося, що ви захотіли його купити, це коштувало б вам чотири долари. Пам'ятаю, колись така річ коштувала вісім фунтів, а вісім фунтів то було… ну, я не скажу точно, але це були великі гроші. Але кого зараз хвилює справжній антикваріат? Хоча його вже майже і не залишилося».

      Вінстон не роздумуючи заплатив чотири долари і сунув скляну річ до кишені. Його приваблювала не стільки краса застиглого у склі корала, скільки те, що він належав до епохи, зовсім відмінної від нинішньої. М'яке і гладеньке, немов дощова крапля, це скло не було схоже ні на одне скло, яке Вінстон коли-небудь бачив. Ця штуковина приваблювала його ще більше через свою очевидну нефункціональність, хоча він припустив, що колись вона була задумана як прес-пап'є. Предмет відтягував кишеню своєю вагою, але, на щастя, це було не дуже помітно зі сторони. Було дивно, навіть провокаційно, якщо член Партії мав таку річ. Все старе та красиве завжди викликало підозри. Отримавши свої заповітні чотири долари старий помітно повеселішав. Вінстон зрозумів, що можна було сторгуватися і за три, а може і за два долари.

      «Нагорі є ще одна кімната. Якщо хочете, можете подивитись», – сказав він. «Там, звичайно, немає нічого особливого, всього кілька дрібничок. Але якщо хочете, можемо піднятися глянути. Я візьму лампу, щоб ви гарненько могли все роздивитись».

      Він запалив ще одну лампу і повільно пішов нагору по крутих сходах, які вели до вузького проходу у кімнату, вікна якої виходили не на галасливу вулицю, а на затишний внутрішній двір. Вінстон зауважив, що меблі були розставлені таким чином, ніби ця кімната була призначена для проживання. На підлозі лежав килим, на стінах висіли картини. Ще там було глибоке крісло з високою спинкою, яке стояло біля каміна. На камінній полиці цокав старовинний скляний годинник з дванадцятигодинним циферблатом. Під вікном, займаючи майже чверть кімнати, стояло величезне ліжко з високим матрацом.

      «Ми з дружиною жили тут, поки вона не померла», – сказав старий, СКАЧАТЬ