Щоденник Анни Франк. Анна Франк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й вийшло дуже гарно! Я доводила, що базікання – жіноча звичка, і що я, звісно ж, буду намагатися стримуватися, але ж моя мама говорить не менше за мене, а зі спадковістю, на жаль, змагатися дуже важко.

      Пан Кеплер дуже сміявся з моїх пояснень. Та коли я на його уроці знову стала патякати, він загадав мені другий твір, цього разу він мав назву «Невиправне базікало». Я йому й це написала, і на двох уроках поводилася бездоганно. А на третьому моє патякання знову вивело його з себе; і от Анні знову загадують твір: «Кряк-кряк, мамзель Качка»! Весь клас «лежав». Я теж сміялася, хоча більше нічого про базікання вигадати не могла. Треба було знайти щось нове, оригінальне. Моя подруга Санна, чудова поетеса, порадила мені написати вірші й взялася допомагати. Я була в захваті. Нехай Кеплер собі дражниться, я з ним порахуюся, він у мене стане посміховиськом для усього класу!

      Вірші вийшли дивовижні, успіх надзвичайний! Там було про маму-качку й тата-селезня й про трьох каченят, яких тато заклював насмерть через те, що вони забагато крякали. На щастя, Кеплер зрозумів жарт і прочитав вірші у нашому класі й у інших класах також, та ще й з коментарями. Відтоді я можу базікати скільки мені заманеться, й жодних штрафних робіт!

      Щоправда, Кеплер все одно мене піддражнює.

      Анна.

      Середа, 24 червня 1942 р.

      Люба Кітті!

      Неймовірно спекотно. Всі відсапуються, пихтять і потіють у цьому пеклі, а тут ще доводиться бігати пішки. Лише зараз я зрозуміла, яка гарна штука – трамвай, особливо відкриті вагони. Та це – заборонений плід для нас, євреїв. Тож лишається бігати своїми двома. Учора мені було треба до зубного лікаря на Ян-Люкенстраат, протягом перерви на сніданок. Це досить далеко від нашої школи, треба було йти повз міський сад. Я так втомилася, що на останніх уроках ледь не заснула. Добре ще, що дорогою мені зустрілося багато добрих людей і вони самі пропонували мені води. Асистентка зубного лікаря дуже привітна й уважна.

      Ми можемо користуватися лише перевозом – та й усе. Це – маленький катер, він іде від Йозефизраелськаде, й перевізник одразу перевіз нас, щойно ми попросили. Голландці, безперечно, не винні, що нам так погано.

      Якби лише не ходити до школи! На пасху вкрали мого велосипеда, а маминого тато віддав знайомим на збереження. На щастя, скоро канікули, ще тиждень – і стражданням кінець.

      Учора вдень трапилося щось дуже приємне. Коли я проходила повз те місце, де зазвичай стояв мій велосипед, хтось мене гукнув. Я обернулася й побачила дуже гарненького хлопця, з яким познайомилася напередодні у моєї шкільної подруги Єви. Він трохи соромився, та назвав своє ім’я: Гаррі Гольдберг. Я здивувалася – не зрозуміло, що йому було треба. Та скоро все з’ясувалося: він хотів провести мене до школи. «Якщо нам по дорозі, то ходімо» – відповіла я, й ми пішли разом. Гаррі вже 16 років, і він дуже мило розповідає усілякі історії. Вранці він знову чекав на мене, очевидно так буде й далі.

      Анна.

      Вівторок, СКАЧАТЬ