Бора. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у шаленстві осінніх барв – від зріло-зеленої та червоного золота – до іржавої охри. Кімнату вмебльовано лише найнеобхіднішим: по один бік від вікна – софа з двома подушками, по другий – робочий стіл з поличками над ним, зліва від сходів – шафа. Кімната з'єднувала нижню частину дому та інші кімнати – чи що там ховалося? – за двома дверима обабіч. За ті двері Бора зазирнути не наважилась, не хотіла зараз заглиблюватись у нетрі будинку. Спускаючись сходами, полічила подумки кімнати: нагорі три, якщо за дверима кімнати, і внизу дві або три, бо при вході є ще двері праворуч. А внизу тоді що? Там, куди ведуть кілька похилих сходинок.

      Виявилось – кухня. До неї треба було спуститися п'ятьма похилими сходинками. Здавалося б, вікно кухні, що виходило на правий бік, має визирати назовні з напівпідвалу, але, всупереч очікуванням, воно дивилося на яблуню, зарості дрібних бузкових квітів на високих стеблах та живопліт зі звичайної висоти. Недарма дім скидався на равлика, що повзе вгору похилим пагорбом. У цокольному приміщенні, у найнижчій точці будинку, була кухня з коморою, а під ними чи збоку, мабуть, ще й пивниця, і саме вони надійною основою тримали усю будівлю на собі.

      Сучасними на кухні були лише фіранки на вікні – сітчасті, ніжно-кремового кольору; а усе інше – немов з крамниці антикварних меблів та предметів побуту, зібраних докупи випадково. П'ять різних крісел були між собою чимось все-таки схожі – плавністю вигнутих ліній, приємними на дотик формами без гострих кутів. Масивний креденс із різьбленими оздобами – букетами квітів по кутах – міг бути й з позаминулого століття, Бора не надто на цьому розумілася, натомість великий овальний стіл був не таким давнім, мабуть, з 50-х років.

      Бора поставила сумку на крісло з низькою напівкруглою спинкою із кількома вертикальними підпорками, що робило його схожим на арфу; підійшла до мідної раковини і повернула мідний краник – тугий, повний струмінь води дзвінко вдарив у метал. Працює раритет.

      І куди не кинь оком – жодних слідів пилюки чи бруду, ніби тут і далі жив педантичний самітник. Посуд схований. На видному місці – лише череватий фаянсовий заварник із маками на боці та велике надщерблене горня з намальованими півнем та куркою. І дзеркало у темній рамі на стіні з павутинням тріщинок по кутах. Глянула на себе – якась вона у тому дзеркалі не така чи дзеркало не таке – й відвела погляд. Не було бажання вдивлятися, та й настрій змінився. Тьмяне дзеркало, мідна раковина із музейним краником, омріяний камін з березовими цурпалками у металевому кошику, лискуча дерев'яна сфера на початку поручнів сходів, білий кахельний п'єц, який не зруйнували, облаштовуючи кімнати паровим автономним опаленням, опудало чорно-синьої ворони зі скляними очима – усе, усе, усе, що вона побачила у своєму домі, не мало до неї жодного стосунку. Все чуже, а вона – цікава зайда, яка випадково опинилася в чужому домі і кружляє тепер його кімнатами у пошуках господарів. Роздивилась, переконалась, що міфічний будинок існує не СКАЧАТЬ