Биті є. Гоцик. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      Вибіг з хати, та перш, ніж роззирнутися – де ворог?! – наштовхнувся поглядом на повалену стару огорожу. Закляк – жах венами. Коли встигла потрухлявіти й завалитися? Вчора ввечері міцною була? І вчора чистий двір нині сухим листям завалений, наче вік не метений.

      Озирнувся на хату: облуплені старі стіни, двері без засува. Та що ж це? Перехопило подих, обережно відчинив двері і знову зайшов усередину.

      В обличчя павутиння, піч розвалена, круглий стіл покосився на трьох ногах, лави одна на одній купою. Ніяких смугастих килимків, горнятка з медом. І чашки щойно розбитої на брудній побитій підлозі немає. Пішов кімнатою. Очам не вірив. Торкнувся рукою металевого чайника – стояв на вкритому пилом облізлому комодику – зойкнув: у чайнику парував окріп.

      – Матір Божа! – кинувся геть. Перечепився, впав – сокира перед носом.

      Ухопив сокиру і вискочив зі страшного таємничого дому.

      Гоцик відійшов далеченько. Ілія побачив його на вершині невисокого пагорба – стояв, роздивлявся, ніби вирішував, куди далі рухатися.

      – Стій! – загорлав, хоча й розумів – Гоцик навряд чи його почує.

      Біг-захекувався.

      – Гроші він мої взяв, кретин!

      – Стій! – вигукнув, коли відстань скоротилася до небезпечних метрів десяти.

      Гоцик озирнувся, примружив очі і застиг.

      Ілія перелякався до смерті. Зупинився. Лють – тікати. Він їй: куди?! Вона: вибач… Коліна затремтіли, та рука тримала сокиру.

      – Чого тобі? – гукнув Гоцик.

      Ілія почервонів до скронь, закусив губу – ну, чому він такий слабкий і безпорадний?! Хіба у нього вистачить сил дістатися прихистку алхіміка, якщо на його шляху зустрічатимуться такі… сильні підлі покидьки?! «Спілкування – угода, яку потрібно виграти», – згадав шепіт таргана. Зиркнув на Гоцика недобре.

      – Ти… не хазяїн! – пробелькотів уперто.

      – Хазяїн, – упевнено завірив Гоцик.

      – Ні, ні! Ну, навіщо ти так?… То не твоя хата! Ти не хазяїн!

      – Хата не моя. Хазяїн – я!

      – Який ти хазяїн?! – відчайдушно вигукнув Ілія.

      – Хазяїн… ситуації, – сказав Гоцик.

      Ілія ошелешено закліпав повіками, засмикав сокирою.

      Гоцик розсміявся.

      – Нервовий? Дай сюди сокиру! Мені згодиться.

      Ілія слухняно побрьохав до Гоцика, простягнув йому сокиру, зазирнув у вічі.

      – Будь ласка. Віддай мої гроші, – попросив.

      Гоцик кивнув. Дістав з кишені двадцять три гривні.

      – Це приблизно два євро по-вашому буде. Інші згодом віддам. Зараз не можу.

      – Але це мої… мої гроші!

      – Добре, – Гоцик підійшов до Ілії впритул, проштрикнув поглядом. – Якщо це твої останні гроші – віддам. Останні?

      Ілія закляк: нахабний покидьок ставав не просто хазяїном ситуації – царем! Збреши – обшукає і все, що лишилося, забере, а там таки немало! Іліїних СКАЧАТЬ