Биті є. Гоцик. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – Через Чехію і Німеччину, – розсердився тарган. Зашарудів у вусі. – Не знав?

      – Знав…

      – Навіщо згаяв час? У тебе його забагато?

      – Можливо, скоро у мене буде вічність часу…

      Тарган хмикнув уїдливо:

      – Дійдеш до французького кордону – повідом. Раніше прошу не турбувати.

      – І який із тебе вчитель?

      – Мудрий… – відрізав Горе.

      Ілія потягся до порцелянової чашки, влив у неї заварку, вкинув ложку меду…

      – Був би ти людиною, зрозумів би, – заговорив вдумливо. – Людям необхідно спілкуватися. Просто так… Без угоди. А короткі шляхи – не завжди найкращі. За день – зима. І навіщо мені брьохати снігами Чехії і Німеччини? Піду на південь. Через Словаччину й Австрію до Італії… А звідти до Франції…

      Потягся до металевого чайника, відсмикнув руку – дідько, гарячий! – витріщив очі: всередині чайника парував окріп, ніби щойно з вогню.

      Ілія зіщулився, вовкувато роззирнувся. «Треба забиратися звідси якнайшвидше», – заметушився подумки. Розмішав чай. Ковтав гаряче поспіхом, не зводив очей з чайника, що у ньому і досі парував окріп.

      Раптом біля хати рипнула хвіртка, хтось гукнув голосно – Ілія не розчув слів. Завмер, вирячив очі – двері розчахнулися, і на порозі став міцний високий парубок з ножем і сокирою в руках.

      Ілія проковтнув окріп і відчай.

      – Ви хазяїн? – пробелькотів.

      Велетень примружив очі із зацікавленістю, схилив голову набік.

      – Як звешся?

      – Ілія…

      Велетень кинув сокиру на долівку, ніж – за пояс, усівся навпроти Ілії за стіл. Дістав з рюкзака шмат сала з сухарями.

      – А я Гоцик. Що проти мого сала поставиш? – запитав насмішкувато.

      Ілія заметушився. Підхопив рюкзак, дістав з нього пакунок з маминими наїдками, вивалив на стіл: пиріжки, паштет з печінки, бутерброди з сиром…

      – Прошу, пригощайтеся. Я… мав би подякувати…

      – То дякуй!

      – Дякую! Гроші я вчора заплатив…

      – Які гроші? – Гоцик намазав на бутер з сиром печінковий паштет, одним рухом відкусив половину.

      – Як? Вам не передали? Жіночка така… У рудому пальті…

      – Не розумію, – очі Гоцика сміялися. – Не бачив я твоїх грошей.

      – Але жіночка…

      – Не знаю ніякої жіночки.

      Ілія опустив голову.

      – Добре, – вимовив. – Я… заплачу… знову.

      Поліз до кишені. І уже хотів було витягти гроші, що мама дала в путь, та наштовхнувся на хижий Гоциків погляд. Знітився. Спробував у кишені відділити одну купюру, аби не демонструвати велетню всі. Гоцик з усмішкою спостерігав, як худорлявий дохляк вовтузиться.

      – Допомогти?

      Ілія почервонів, витягнув навмання купюру і ледь не луснув от прикрощів – п’ятдесят євро.

      – Здачі… не маєте?

      Гоцик СКАЧАТЬ