Біографія випадкового чуда. Таня Малярчук

Чтение книги онлайн.

      Але совісті, як здавалося Лєні, не мав ніхто. І це дуже весело – її не мати. Базарна інтелігенція, яку Лєна бачила щовечора, теж давно втратила свою совість і жартувала з усього й усіх.

      Там працював один колишній професор української літератури, його звали Теофіл Кролик. Жоден день не минав без кпинів із цього бідного чоловіка. Кепкували спершу з імені, бо «Теофіл Кролик» – це псевдо, яке професор узяв собі в сімнадцять років. Пізніше кепкували з усього підряд.

      Професор ходив продавати на базар так, мовби до університету викладати, з чорним дипломатом, у старенькому, але охайному шкіряному плащі, в окулярах і з краваткою. Був високий і страшенно худий, злегка згорблений, ніби дуже чогось соромився або пережив велике горе. Продавав Теофіл Кролик різноманітні головні убори: від солом’яних капелюшків і блайзерів до шапок-вушанок. Торг у нього йшов погано, і це зрозуміло, Теофіл Кролик абсолютно не розумівся на тому, що продавав, а коли намагався з відчаю привабити клієнтів, то видавав щось на кшталт:

      – Купуйте шапочку, ваша голова стане більшою, ніхто не здогадається, що вона порожня.

      Теофіл Кролик мав офіційний статус людиноненависника. Хоча він ненавидів не тільки людей, а й усе решту, що тільки можна собі уявити. Ненавидів комуністів і націоналістів, ненавидів дітей і пенсіонерів, ненавидів базар і свої солом’яні капелюшки, ненавидів університет, де був професором, і літературу, яку в ньому викладав. Кроликів сусід по ятці – веселий бородатий чолов’яга, якого всі називали художником, говорив:

      – Слухай, а хто тебе так по-ідіотськи охрестив? Це ж треба таке ім’я урвати – Теофіл Кролик!

      – Не твоє засране діло, – відповідав Теофіл Кролик.

      Висловлювався професор завжди дуже грубо, але ніколи не вживав російських матюків, бо вважав, що цю лексику скомпрометував голодний пролетаріат. А пролетаріат Кролик ненавидів найдужче з усіх людей. Лєну, наприклад, він називав «нещасне дитя пролетаріату», але Лєна особливо не засмучувалась, бо не зовсім розуміла, що це означає.

      – Ти ніколи не зрозумієш суті речей, – якось навіть співчутливо казав Лєні Теофіл Кролик, – тобі не дано за фактом народження, в тебе мозок не має потрібних звивин. Будеш усе життя мучитися, бідолаха, і так нічого й не зрозумієш.

      – А що ВИ зрозуміли, пане Кролик? – питала Лєна.

      – Те, що я зрозумів, тобі, викидень пролетаріату, зрозуміти не дано. Ти навіть слів таких не знаєш.

      Тоді на Лєнин захист приходили інші працівники науки і культури: Міла – «акторка погорілого театру», яка колись двічі знімалася в кіно, а тепер продавала скляний посуд «а ля богемський кришталь», а також її коханець Штик, котрий уже багато років писав роман про чудесну країну ховрашків, але Лєна чула від нього лише поеми Пушкіна.

      Міла мала неспростовний козир СКАЧАТЬ