П’ятеро шукачів пригод у фургонах. Энид Блайтон

Чтение книги онлайн.

      Діти витріщилися на збуджене розчервоніле обличчя Джорджі. Дік тарабанив по землі.

      – Прекрасна ідея! Чом це раніше нам на думку не спало!

      – Атож! У фургоні тільки ми! Невже таке може здійснитися? – сказала Енн, і очі їй заблищали.

      – Ну, мушу сказати, що такої пригоди у нас досі не було, – зауважив Джуліан, міркуючи, наскільки це реально. – Було б класно вирушити в гори, до озера, про яке згадував хлопець. Ми могли б там покупатися, а може, ще й познайомитися з циркачами. Мене завжди цікавив цирк.

      – Джуліане! Це іще краща ідея! – сказала Джорджа, радісно потираючи руки. – Мені Ноббі сподобався, а вам?

      – Авжеж… – усі погодилися.

      – А його дядько мені не сподобався, – мовив Дік. – Якийсь він неприємний. Та й, схоже, він ганяє Ноббі як солоного зайця.

      – Джуліане, гадаєш, нас відпустять самих у фургоні? – не вгавала Енн. – Мені здається, що нічого подібного в нас досі не було.

      – Ну, спитати можна, а там – подивимось, – кинув Джуліан. – Я вже достатньо дорослий, щоб доглянути за вами.

      – Бач який, – пхекнула Джорджа. – Спасибоньки, мені твій догляд не потрібний. Мене цілком і Тіммі догляне. Закладаюсь, дорослі залюбки спекаються нас на пару тижнів. Вони завжди думають, що літні канікули в нас задовгі.

      – А везтиме наш фургон Доббі, – озвалася раптом Енн, дивлячись на поле, де випасався слон, відганяючи мух довгим хвостом. – Доббі зрадіє! Гадаю, йому дуже самотньо, бо живе він у полі сам, і тільки зрідка його позичають люди.

      – Звичайно, можна буде взяти Доббі, – сказав Дік. – Було б добре, але де взяти фургон? Їх не складно орендувати?

      – Не знаю… – мовив Джуліан. – Я знав одного хлопця у школі… Діку, ти його пам’ятаєш, маленький такий хлопчина, Перрі… то він у кожні канікули подорожує з батьками у фургоні. Я достеменно знаю, що фургони вони винаймали. Я можу його розпитати, де саме.

      – Наші батьки й самі знають, куди звернутися, – сказала Енн. – Дорослі про таке знають усе. Я хотіла б, аби це був великий просторий червоно-блакитний фургон, з невеличким димарем, з віконцями по обидва боки, а позаду – двері й сходинки…

      Й усі, перебиваючи один одного, почали описувати свої мрії і зчинили такий галас, що навіть не помітили, як хтось підійшов і зупинився поруч, сміючись і слухаючи галасунів.

      – Гав! – увічливо попередив Тім, слух і зір якого пильнували за довкіллям. Діти підвели голови.

      – Привіт, мамуню, – сказав Джуліан. – Ти саме вчасно. Ми хочемо поділитися з тобою однією ідеєю.

      Мати, усміхаючись, присіла поруч з дітьми:

      – Що вас так захопило? Кажіть уже.

      – Матусю, тут така справа, – вихопилася Енн попереду інших. – Ми тут погодилися, що хотіли б на канікулах помандрувати самі у фургоні! Мамуню, це було б так цікаво!

      – Самі? – засумнівалася мати. – Навіть і не знаю.

      – Джуліан за нами догляне, – сказала Енн.

СКАЧАТЬ