П’ятеро шукачів пригод у фургонах. Энид Блайтон

Чтение книги онлайн.

      Енн це геть не сподобалось: Тигр Ден! Звучить і жорстко, і жорстоко.

      – Сподіваюся, його зараз тут немає, – з острахом кинула вона, нервово озираючись.

      – Немає. Десь пішов, – сказав Ноббі. – Він самітник: у цирку приятелює лише з Лу, акробатом. Оно він.

      Лу був довгоногим, гнучким парубком з потворним обличчям і кучмою чорного лискучого волосся, яке густо кучерявилося. Він сидів на приступцях фургона, палив люльку і читав газету. Діти подумали, що Лу і Тигр Ден – яке їхало, таке й здибало: злі, похмурі й неприязні. Вони вирішили поменше спілкуватися з акробатом Лу і клоуном Тигром Деном.

      – Він дуже хороший акробат? – тихо поцікавилася Енн, хоча Лу був задалеко, щоб почути її.

      – Гарний. Першокласний, – відповів Ноббі у захваті. – Він може вилізти будь-куди й на будь-що… Він залізав на оте дерево, як мавпа, я бачив, як він видряпався по ринві висотки, як кішка. Він – диво. Він вправний линвоходець. Уміє танцювати на линві!

      Діти дивилися на Лу із подивом. Він відчув на собі їхні погляди, підвів очі й спохмурнів. «Ну, – подумав Джуліан, – може, він і найкращий акробат у світі, але вигляд у нього жахливий. Якраз до пари Тигру Дену!»

      Лу підвівся, потягся своїм довгим тілом, як кішка. Він рухався легко і м’яко. Насуплений, підскочив до Ноббі.

      – Хто ці дітлахи? – спитав він. – Чого вони тут тиняються?

      – Ми не тиняємося, – ввічливо відповів Джуліан. – Ми прийшли побачитися з Ноббі. Ми з ним вже бачилися.

      Лу поглянув на Джуліана, як на смердюка якогось:

      – То ваші фургони? – запитав він, мотнувши головою в їхній бік.

      – Так, – відповів Джуліан.

      – Понтові, еге ж? – глузливо сказав Лу.

      – Не вельми, – відповів Джуліан, усе ще ввічливо.

      – З вами дорослі є? – поцікавився Лу.

      – Ні, я за все відповідаю, – відказав Джуліан. – У в нас є собака, який дає відкоша усім, хто йому не подобається.

      Тіммі явно не вподобав Лу, він стояв поруч з ним і гарчав. Лу копнув пса ногою.

      Джорджа вчасно схопила Тіммі за нашийник. «Заспокойся, Тіме!» – вигукнула вона і повернулася до Лу, блискаючи очима.

      – Не смійте копати мого собаку! Він повалить вас на землю, якщо ви не припините, тримайтесь від нього подалі, бо він накинеться на вас!

      Лу зневажливо плюнув на землю і повернувся, щоб піти геть.

      – Забирайтеся звідси! – зі злістю сказав він. – Нам тут діти не потрібні, а собак я не боюся. Я знаю, як упоратися з поганими собаками.

      – Що ви хочете цим сказати? – розлючено гримнула Джорджа. Але Лу пустив це повз увагу, піднявся приступцями до фургона і грюкнув дверима. Тіммі сердито загавкав і смикнув нашийник, який Джорджа все ще міцно тримала.

      – Ну, тепер у нас із вами нічого не вийде, – з жалем сказав Ноббі. – Віднині Лу звідусіль вас виганятиме. І стежте за своїм собакою, бо можете його СКАЧАТЬ