П’ятеро шукачів пригод у фургонах. Энид Блайтон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що завтра ми проїдемо повз циркачів, – сказав Джуліан. – Таборуватимемо десь вище у горах, еге ж, Діку? Там не така спека, бо в горах легіт віє.

      – І, сподіваюсь, мурашки по нас не бігатимуть через галас циркових тварин, – усміхнувся Дік. – Мені наразі палюче сонце дошкуляє більше.

      Уранці фургони рушили в дорогу, і діти сподівались, що це вже останній відтинок шляху, вони нарешті знайдуть гарне місце для табору й житимуть там аж до самого повернення додому.

      Джуліан не забував щодня відправляти батькові листівку з розповідями про те, де вони зараз перебувають, і запевненнями, що у них все гаразд. У дочки фермера Джуліан дізнався докладну адресу найближчої пошти, у якій можна буде потім забирати листи. Бо в дорозі вони, звичайно ж, ще ніяких листів не отримували.

      Доббі з Троттером повагом тягли фургони путівцем до гір. Раптом за деревами Джорджа помітила щось синє.

      – Дивіться! Оно озеро! Озеро Мерран! – вигукнула вона. – Джу, підстьобни свого Доббі, їдьмо швидше! Я хочу виїхати на відкрите місце й охопити зором усе озеро.

      Незабаром путівець вивів їх на верстовий шлях і далі – до громадського вересового пустища, а там з горба – у долину, до величезного синього озера, яке виблискувало під серпневим сонцем.

      – Отакої! Дивовижа яка! – крикнув Дік, натягуючи віжки, щоб зупинити Доббі. – Джуліане, давай-но зліземо й підійдемо до води. Дівчата, ходімо!

      – Яка краса! – сказала Енн, зістрибуючи з передка червоного фургона. – Негайно треба покупатись!

      – Атож, – погодився із сестрою Джуліан.

      Дітлахи майнули до своїх фургонів, поскидали свій одяг і вдягли купальники та плавки. А потім, навіть не прихопивши рушників, помчали до берега, аби пірнути в синю прохолоду.

      Скраю вода була тепла, а далі, на глибині – приємно холодна. Усі чудово плавали, і наразі радо хлюпались і галасували. Дно було піщане, а вода – чиста як кришталь.

      Коли врешті-решт натомилися, вийшли на берег і полягали на теплий пісок. Одразу висохли на сонці. А коли припекло – знов шубовснули у холодну воду й заверещали від задоволення.

      – Як чудово буде щодня сюди приходити й купатись! – сказав Дік. – Тіммі, не заважай, коли я на спині плаватиму. Джорджо, йому так само подобається купатись, як і нам.

      – Гей, Троттер теж зібрався купатися! – крикнув Джуліан. – Дивіться, він уже підвіз червоний фургон до води. Зараз завезе все у воду, якщо його не спинити!

      Діти вирішили влаштувати на березі пікнік, а коней розпрягти – раптом вони схочуть покупатися. Але Троттер і Доббі хотіли передусім пити й стояли по коліна у воді, відганяючи хвостами мух, які дошкуляли їм цілісінький день.

      – А де табір циркачів? – запитала Джорджа, коли всі жували сендвічі з шинкою і помідорами. – Щось я їх не бачу.

      Діти подивилися уздовж берега, що тягнувся ген до обрію. Аж ось гострозора Джорджа помітила вдалині цівку диму.

      – Табір, либонь, там у западині СКАЧАТЬ