П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів. Энид Блайтон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мовчала, поки автівка мчала по дорозі. Друзі пару разів поглянули на неї, але вирішили нарешті, що вона журиться за Тіммі. Однак вигляд у неї був не дуже сумний.

      Автівка заїхала на вершину пагорба, а тоді помчала в долину. В долині Джорджа нахилилася вперед і торкнулася руки водія.

      – Будь ласка, зупиніться на хвильку. Нам тут треба декого підібрати.

      Джуліан, Дік та Енн витріщилися на неї з подивом. Водій, теж дещо здивований, пригальмував. Джорджа відчинила дверцята й голосно свиснула.

      Щось вирвалося з живоплоту й радісно шаснуло в автівку. Це був Тіммі! Він усіх облизував, тупцяв лапами усім по ногах і тихенько гавкотів, показуючи, який він схвильований і щасливий.

      – Отакої, – із сумнівом у голосі сказав водій. – Не знаю, чи дозволили вам брати цього собаку. Ваш батько нічого про нього не казав.

      – Усе гаразд, – відповіла Джорджа, і лице їй рум’яніло від радощів. – Усе добре. Вам нема чого турбуватися. Будь ласка, рушаймо.

      – Ну ти й пустунка! – вигукнув Джуліан, не знаючи, злитися йому на Джорджу чи радіти, бо Тіммі знову з ними. – Ти ж знаєш, що пан Ленуар може відіслати його назад.

      – Тоді йому доведеться відіслати назад і мене, – вперто сказала Джорджа. – У кожному разі найголовніше – Тіммі нарешті з нами, а я – з вами!

      – Так, це чудово, – сказала Енн й обняла по черзі Джорджу й Тіммі. – Мені теж так не хотілося їхати без Тіммі.

      – Уперед до Вершини контрабандистів! – крикнув Дік, коли машина рушила з місця. – Цікаво, чи чекають там на нас якісь пригоди?

      Розділ 4

      Вершина контрабандистІв

      Дорога здебільш бігла вздовж берега, хоча інколи й віддалялася від нього на кілька миль. Але потім знову поверталася до моря. Діти тішилися довгою поїздкою. А коли треба було спинитися на підобідок, водій сказав, що знає гарний заїжджий двір.

      О пів на першу він під’їхав до старого готелю, всі вийшли з автівки й подались до будівлі. Джуліан узяв справу в свої руки й замовив ланч, який припав усім до смаку, й Тіммі також. Власник готелю любив собак і дав таку гору їжі на тарілці Тіммі, що пес навіть засумнівався, чи все це для нього.

      Він зиркнув на Джорджу, й та ствердно кивнула йому.

      – Це все твоє, Тіммі. Їж!

      І Тіммі все спожив з надією, що цей готель – кінцевий пункт їхніх мандрів. Не щодня голодному псові подають стільки їжі!

      Після ланчу діти підвелися й пішли шукати свого водія, який їв на кухні разом з власником готелю та його дружиною. Це були його давні друзі.

      – Я чув, ви прямуєте до Окаянної гори, – сказав, підводячись, власник готелю. – Будьте там обачними!

      – Окаянна! – повторив Джуліан. – Це назва пагорба, на якому знаходиться Вершина контрабандистів?

      – Авжеж, так його називають, – відповів власник готелю.

      – А чому він так називається? – запитала Енн. – Яка кумедна назва! Невже, коли це місце ще було островом, СКАЧАТЬ