Будинок Мрії Енн. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його знає, – м’яко відповів Гілберт. – Велика любов і великий біль можуть творити хтозна-які дива.

      – Я впевнена, що він це побачив, – серйозно сказала Енн.

      – Ні-се-ніт-ни-ці, – сказав доктор Дейв, проте тепер менш упевнено.

      – Бо, знаєте, – поважно сказав Капітан Джим, – «Королівський Вільям» прибув у Чотири Вітри наступного ранку. Всі в Глені й вздовж узбережжя вийшли на старий причал її зустрічати. Вчитель виглядав її там усю ніч. Як ми кричали, коли корабель з’явився на горизонті.

      Очі Капітана Джима світилися. Вони дивилися на гавань Чотирьох Вітрів шістдесят років тому, зі старим кораблем, як з’явився в променях сходу сонця.

      – І Персіс Лі була на борту? – спитала Енн.

      – Так – вона і дружина капітана. У них була страшна дорога – від одного шторму до іншого – і провізія закінчилася. Але ось вони нарешті припливли. Коли Персіс Лі ступила на старий причал, Джон Селвін схопив її у свої обійми – і люди перестали кричати й почали плакати. Я й сам заплакав, хоч і роками в цьому не признавався. Хіба не смішно, як хлопці соромляться сліз?

      – Персіс Лі була гарна? – спитала Енн.

      – Що ж, не знаю, чи назвали б ви її гарною – не знаю, – повільно проказав капітан. – Чомусь з нею ніколи про це не задумувався. Це просто було неважливо. У ній було щось таке миле й привабливе, що її не можна було не любити, от і все. Але на неї приємно було дивитися – великі, ясні карі очі й гора блискучого каштанового волосся, англійська шкіра. Вони з Джоном побралися в нашому домі того вечора; всі зблизька й здалека були там, а потім ми привезли їх сюди. Пані Селвін розпалила вогонь, і ми їх тут залишили, як Джон і бачив у своєму видінні. Дивна річ – дивна річ! Але я свого часу багато дивного надивився.

      Капітан Джим глибокодумно захитав головою.

      – Гарна історія, – сказала Енн, яка нарешті отримала достатню порцію романтики. – Скільки вони тут прожили?

      – П’ятнадцять років. Невдовзі після їхнього весілля я вийшов в море, ще зовсім зелений. Але кожного разу, коли я повертався з плавання, то йшов сюди, навіть ще до того, як піти додому, і розповідав усе пані Селвін. П’ятнадцять щасливих років! Вони мали талант бути щасливими, ці двоє. Є такі люди, якщо ви колись звертали увагу. Вони НЕ МОГЛИ бути нещасними довго, що б не сталося. Раз чи два вони сварилися, бо обоє були запальні. Але одного разу пані Селвін сміється цим своїм миленьким сміхом і каже: «Я жахливо почувалася, коли ми з Джоном сварилися, але глибоко в душі я була щасливою, що маю такого доброго чоловіка, з яким можна отак сваритися, а потім миритися». Потім вони переїхали в Шарлоттаун, і Нед Рассел купив цей будинок і привів сюди свою наречену. Вони були веселою молодою парою, я їх пам’ятаю. Пані Елізабет Рассел була Алековою сестрою. Вона перебралася до них десь за рік, і вона теж була життєрадісним створінням. Стіни цього будинку просочилися сміхом. Ви вже третя наречена, яку я тут бачу, пані СКАЧАТЬ