Енн з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з темної синьої морської затоки, і блиск місяця в повні приносили радість. У Впадині цвіли замріяні айстри, діти заливалися сміхом у переповнених яблуками садах, на високі пагорби Верхнього Глена опустилися чисті й спокійні вечори, у сріблястому небі з хвилястими хмарами ширяли птахи, а оскільки дні ставали все коротші, усе заполонили маленькі сірі тумани – від дюн до гавані.

      Коли з дерев почало опадати листя, до Інглсайду з давно обіцяним візитом завітала Ребекка Дью. Вона приїхала на тиждень, але її переконали залишитися на два… не було людини, яка б раділа цьому більше, аніж Сьюзан. Сьюзан і Ребекка Дью, як виявилося з першого погляду, були спорідненими душами… можливо, тому що обоє любили Енн… можливо, тому що обоє ненавиділи тітку Мері Марію.

      На кухню опустився вечір, і в той час, коли дощ окропив опалі листочки на дворі, а вітер завивав під стріхою, навколо закапелків Інглсайду, Сьюзан вилила всі свої жалі співчутливій Ребеці Дью. Лікар і його дружина поїхали на прийом, малята затишно вмостилися в ліжечках, а тітка Мері Марія вийшла надвір зі своїми головними болями… «таке відчуття, ніби в мене голова свинцем налита» – застогнала вона.

      – Кожен, – зауважила Ребекка Дью, відкриваючи дверцята печі й зручно вмощуючи біля неї ноги. – хто їсть стільки смаженої скумбрії, як та жінка на вечерю, заслуговує на такі головні болі. Не заперечую, я свою порцію їла… і скажу, панно Бейкер, що ще ніколи не куштувала такої смаженої скумбрії, як у Вас… але я ж не з’їла чотири шматочки.

      – Панно Дью, люба, – впевнено звернулася Сьюзан, відклавши в’язання, і з мовчазним благанням поглянула в маленькі карі очі Ребекки, – Ви вже встигли зрозуміти, хто така Мері Марія Блайт. Але Ви й половини… та ні, четвертини не знаєте. Панно Дью, люба, я відчуваю, що можу Вам довіряти. Можна відкритися Вам, але нехай це залишиться між нами?

      – Звичайно, панно Бейкер.

      – Та жінка приїхала сюди в червні, і, на мою думку, збирається залишитися тут до кінця свого життя. Усі в цьому домі її ненавидять… навіть лікарю з неї тепер жодної користі, як би він цього не приховував. Але він дуже прив’язаний до родини й каже, що кузина його батька не має почуватися небажаною гостею в його будинку. Я благала, – сказала Сьюзан таким тоном, наче робила це на колінах, – благала пані лікарку стояти на своєму й таки сказати Мері Марії Блайт, що вона має піти. Але пані лікарка надто м’яка… а ми такі безпорадні, панно Дью… зовсім безпорадні.

      – От би з нею щось зробити, – сказала Ребекка Дью, якій теж завдали гострого болю ремарки тітки Мері Марії. – Я, панно Бейкер, як і всі, знаю, що ми не повинні нехтувати священними правилами гостинності, але запевняю Вас, панно Бейкер, я б сказала їй це прямо в очі.

      – Я б з нею впоралася, якби не знала свого місця, панно Дью. Я ніколи не забуду, що в цьому домі я просто служниця. Інколи, панно Дью, я з сумом говорю сама до себе: «Сьюзан Бейкер, ти в цьому домі хто? Хідник?» Але Ви знаєте, як втомлюються мої руки. Я не можу покинути пані лікарку й не повинна додавати до її турбот ще боротьбу з Мері Марією СКАЧАТЬ