Енн із Ейвонлі. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поза її господарством, цього досі не зауважила. – І двійнята з нею… так, ось Деві перехиляється через бильце, хапаючи поні за хвоста, а Марілла відтягує його назад. А Дора сидить на своєму сидінні так чемно, що аж дивитись приємно. Вона завжди має такий вигляд, наче її лише щойно накрохмалили й випрасували. Що ж, бідолашна Марілла цієї зими точно матиме вдосталь клопотів. Проте їй нічого іншого не залишалося, як взяти їх до себе за таких умов, та й вона має Енн, яка їй допоможе. Енн страшенно хоче їм догодити, а вона, мушу визнати, добре дає собі раду з дітьми. Лишенько, а здається ж, що й дня не минуло відтоді, як бідолашний Метью привіз саму Енн додому й усі сміялися з того, що Марілла зібралася виховувати дитину. А тепер вона взяла під свою опіку двійнят. У цьому житті ти ніколи не застрахований від несподіванок.

      Вгодований поні пробіг через місток у Долині Лінд, а тоді по доріжці, що вела до Зелених Дахів. Лице в Марілли було досить похмуре. Вони проїхали десять миль від Іст-Ґрафтона, а Деві Кіт, здавалося, був одержимий бажанням постійно рухатися. Марілла не могла змусити його сидіти спокійно, тож усю дорогу вона нервувалася, переживаючи за те, що він перекинеться через край брички й скрутить в’язи або ж, надто перехилившись вперед, впаде просто під копита поні. У відчаї вона врешті пригрозила, що добряче його відшмагає, коли вони дістануться дому. Після цього Деві заліз їй на коліна, не зважаючи на віжки, обвив своїми пухкенькими ручками її шию й стиснув її у ведмежих обіймах.

      – Я не вірю, що ви зробите це насправді, – сказав він, лагідно цмокнувши її в зморшкувату щоку. – Ви не скидаєтеся на леді, яка шмагатиме маленького хлопчика за те, що він не може сидіти спокійно. Хіба вам не важко було всидіти на одному місці, коли ви були такого віку, як я?

      – Ні, я завжди сиділа на місці, якщо мене просили, – сказала Марілла, намагаючись говорити суворо, хоча й відчувала, як її серце тане від таких раптових виявів ніжності від Деві.

      – Ну, думаю, це через те, що ви були дівчинкою, – відказав Деві, перелазячи назад на своє місце після ще одних обіймів. – Напевно, ви таки БУЛИ колись дівчинкою, хоча зараз страшенно смішно думати про це. Ось Дора може сидіти чемно… але, думаю, це геть не весело. Мені здається, що бути дівчинкою – дуже нудно. Агов, Доро, можна я тебе трохи розважу?

      «Розважити» Дору Деві спробував, взявши її за кучері й смикнувши. Дора закричала й розплакалася.

      – Як ти можеш бути таким неслухняним, коли твою матір щойно сьогодні поклали в домовину? – з відчаєм вигукнула Марілла.

      – Але вона була рада померти, – довірливо сказав Деві. – Я знаю, бо вона сама мені сказала. Вона страшенно втомилася хворіти. Ми з нею довго балакали в ніч перед її смертю. Вона сказала, що ви візьмете нас із Дорою до себе на зиму й що я маю бути хорошим хлопчиком. Я й буду хорошим, але хіба не можна при цьому не тільки сидіти непорушно, а й бігати собі довкола? А ще вона сказала, щоб я завжди був добрим до Дори й захищав її, і я так і робитиму.

      – То ось СКАЧАТЬ