Сіддхартха. Паломництво до країни сходу. Герман Гессе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чекати й поститись, а ти відповіла, нібито це нічого не дає. Але це дає багато чого, Камало, ось побачиш. Ти сама побачиш, що «дурні» самани в лісі вчаться і вміють багато гарних речей – таких, яких не вмієте ви. Ще позавчора я був пелехатий жебрак, учора я вже цілував Камалу, а скоро я стану купцем і матиму гроші й усе, чому ти надаєш ваги.

      – Це правда, – визнала Камала. – Але що б ти робив без мене? Що б із тобою було, якби Камала тобі не помогла?

      – Люба Камало, – промовив Сіддхартха й високо підніс голову, – коли я прийшов до тебе в гай, я ступив перший крок. Я поклав собі за мету навчитись у найчарівнішої серед жінок кохати. Від тої хвилини, як я ухвалив цей намір, я не мав сумніву, що здійсню його. Я знав, що ти мені допоможеш. Я знав про це вже тоді, як при вході до гаю зустрівся з тобою поглядом.

      – А якби я відмовилась?

      – Ти не відмовилась. Ось послухай, Камало: коли кинеш у воду камінь, то він швидко-швидко поспішає на дно. Так буває й тоді, коли Сіддхартха обирає мету, коли в нього з’являється якийсь намір. Сіддхартха нічого не робить, він жде, він думає, він постує. Але він проходить крізь речі, як камінь крізь воду, – нічого не роблячи, навіть не рухаючись; його просто тягне, він падає. Сама мета тягне його до себе, бо він не пускає в душу свою нічого такого, що може стати меті на заваді. Це те, чого Сіддхартха навчився в саман. Це те, що невігласи називають чаклуванням і гадають, ніби його коять демони. Демони не коять нічого, демонів нема взагалі. Чаклувати може кожен, кожен може домогтися своєї мети, якщо вміє думати, якщо вміє чекати, якщо вміє постувати.

      Мовчки слухала Камала Сіддхартху. І западав їй у серце голос його, погляд його очей.

      – Може, все воно й так, як ти кажеш, друже, – стиха зітхнула вона. – А може, Сіддхартха просто гарний чоловік, і погляд його до вподоби жінкам, і щастя приходить до нього саме.

      Поцілував Камалу Сіддхартха і попрощався.

      – Я б хотів, моя вчителько, щоб це було так! Я б хотів, щоб мій погляд завше тобі подобався, хотів би, щоб щастя завше приходило від тебе до мене!

      Серед звичайних людей

      Сіддхартха вирушив до купця Камасвамі. Юнакові показали на розкішний будинок; слуги провели його по дорогих килимах у великий покій, де він став чекати господаря.

      Увійшов Камасвамі – жвавий, догідливий чоловік з майже сивим чубом, дуже розумними, сторожкими очима й чутливими губами. Господар і гість люб’язно привіталися.

      – Сказали мені, – почав Камасвамі, – що ти – брахман, чоловік учений, але хочеш послужити в купця. Ти що – потрапив у скруту, брахмане, що йдеш на службу?

      – Ні, – відповів Сіддхартха, – у скруту я не потрапив і ніколи в ній не був. Я, щоб ти знав, іду від саман, серед яких довго жив.

      – Як же так, ідеш від саман – і не в скруті?! Самани ж бо злидарі?

      – Я справді злидар, – промовив Сіддхартха, – якщо це те, що ти маєш на увазі. Так, я злидар. Та злидар тому, що така моя воля. Отож я не в скруті.

      – З СКАЧАТЬ