Енн із Зелених Дахів. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ під назвою «Христос, що благословляє дітей». – Я уявила себе однією з них. Наприклад, он тією дівчинкою в блакитній сукні, яка стоїть у куточку, немов вона нікому не належить, зовсім, як я. Яка ж вона самотня й сумна, правда? Гадаю, в неї немає ні батька, ні матері. Але їй теж хотілося отримати благословення, тому вона боязко пробралася в куточок, сподіваючись, що ніхто її не помітить, ніхто, крім Нього. Я впевнена, я знаю, що вона відчувала. У неї сильно билося серце, а руки заклякли, так само як у мене, коли запитувала, чи залишите ви мене тут. Вона боялася, що Він може не помітити її. Але Він, напевно, помітив, як гадаєте? Я намагалася все це уявити – як вона пробиралася дедалі ближче, поки не постала зовсім близько до Нього. І тоді Він глянув на неї й поклав руку їй на голову, і – о! – який радісний трепет охопив її! Але я хотіла б, щоб митець не зображував Його таким сумним. У Нього таке обличчя на всіх картинах, ви помічали? Тільки мені не віриться, що Він справді був таким сумним, а то діти боялися б Його.

      – Енн, – сказала Мерил, дивуючись собі, чому вона давно не перервала промову дівчинки, – не можна говорити такі речі. Це неповага… явна неповага…

      Очі Енн мало не випали з орбіт.

      – Але я відчуваю таку побожність! Я зовсім не хотіла бути нешанобливою.

      – Так, я вірю тобі… але не можна говорити так безцеремонно про ці речі. І ще зверни увагу на таке, Енн. Коли я тебе за чимось посилаю, повертайся відразу, а не мрій і не фантазуй перед картинами. Пам’ятай про це! Візьми цю листівку й ходімо на кухню. Тепер сядь у кутку і вивчи цю молитву напам’ять.

      Енн притулила листівку до глека, в якому стояли білопінні яблуневі гілки. Вона принесла їх перед обідом, щоб прикрасити стіл, – Мерил на це подивилася косо, але нічого не сказала. Дівчинка сперлася підборіддям на руки й кілька хвилин мовчки й уважно дивилася на надруковану молитву.

      – Мені це подобається, – оголосила вона нарешті. – Дуже красиво. Я вже чула цю молитву: одного разу її читав ректор недільної школи в притулку. Але в нього був такий скрипучий голос, і така похмурість на обличчі, що я безпомилково визначила: для нього молитва була неприємним обов’язком… Це не поезія, але на мене вона справляє таке саме враження, як поезія. «Хай святиться ім’я Твоє». Це зовсім як мелодія. О, я так рада, що ви веліли мені це вивчити, пані… Мерил.

      – Добре, вчи мовчки, – тільки й сказала Мерил на цю тираду.

      Енн нахилила глечик з квітами, ніжно поцілувала суцвіття й відтак кілька хвилин старанно вчила.

      – Мерил, – запитала вона знову, – як гадаєте, я знайду душевну подругу в Ейвонлі?

      – Що? Яку подругу?

      – Душевну… близьку подругу, розумієте… по-справжньому споріднену душу, якій могла б довіряти найпотаємніше. Усе життя мрію зустріти її. Щоправда, вже й не очікувала. Але… останніми днями здійснилося стільки моїх найчудовіших мрій, що, може, й ця теж? Як гадаєте, це можливо?

      – Діана Баррі живе на Відлогій Леваді, вона приблизно твого віку. Дуже СКАЧАТЬ