Життя в рожевому. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

      – Їду у відрядження. Проводитимуть випробування нового Ан-24, – відказав Роман із повним ротом печива. – Повернуся до початку травня. Випробування засекречені. Так що вам – по великому секрету.

      Наталя подивилася на Люсю, мовляв, «дитина»… Дівчина зрозуміла той погляд і тільки кивнула. Потім звернулася до Романа:

      – Шкода. Пропустиш мій день народження наступного тижня. Я торт уже замовила. Ну, я піду?

      – Стривай. Ми викличемо таксі, – сказала Наталя, а потім додала, звертаючись до сина: – Ти коли назад?

      – До Дня Перемоги точно вже буду в Києві.

      На внутрішньому подвір’ї Роман роззирнувся навсібіч, щоб пересвідчитися, що за ними ніхто не стежить, і взасос пристрасно поцілував Люсю. Та миттю почала вириватися:

      – Ти чого?!

      – Тобто, «чого»? Та ми щойно кохались, а тепер ти не даєш себе по дорослому поцілувати? – розсміявся юнак.

      – Я так ніколи не цілувалась… – зізналася дівчина.

      – Тільки не кажи, що й сексом ніколи до цього не займалася, – почав жартувати Роман і розреготався, однак перехопив погляд Люсі й раптом вкляк. Потім враз посерйознішав: – Так. Усе зрозуміло. Ото я дурбецало… Дев’ятого травня біля постаменту колишнього пам’ятника Сталіну. Я тоді вже точно повернуся з відрядження. Підемо в «Жабу» й танцюватимемо там фокстрот так, що підошви з твоїх модних туфельок повідлітають, затямила?

      – Затямила, – ледве дихаючи відповіла дівчина. – А якщо не прийдеш?

      – Значить, передумав! – таки не стримався і розсміявся юнак.

      – Зрозуміла, – потупивши погляд, серйозно проказала дівчина.

      – Тю!.. Люсю, ну ти чого?! Жартую я, затямила!? Жартую! – і Роман струсанув дівчину за плечі. – Тільки не починай ревіти. Все ж добре. Ти чого? Ти ж дівчина моєї мрії…

      Люся зовсім по-дитячому витерла шмарклі рукавом свого модного дорогого пальта пастельного відтінку і краєчком ока побачила, як у подвір’я на Липках заїжджає столичне таксі із шашечками:

      – Затямила, – потім уважно подивилась у вічі юнакові: – А що то за вислів такий? Сам придумав?

      – Який? – не зрозумів Роман.

      – Дівчина мрії. Твоєї мрії, – уточнила Люся.

      – Та нє… – розсміявся Роман. – То фільм так німецький називається. Нещодавно по блату опівночі на додатковому сеансі в «Жовтні» пощастило подивитися.

      – А-а… – протягнула Люся, сідаючи в таксі. Вона щосили намагалася приховати розчарування.

      – Та постривай! – знову наздогнав Роман і нахилився над причиненим вікном. – Ось, на, тримай. Сім карбованців. З головою вистачить до твоїх «баклажанників». У суботу, дев’ятого травня – не забудь!

      Розділ другий. Життя в рожевих окулярах

      На вікні узори,

      Квіти на вікні.

      Десь сніги, як море,

      В білій далині.

      Облетіли клени

      листячком давно.

      Рік новий до мене

      Загляда СКАЧАТЬ