Глибше, ніж секс. Мария Волкова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Повертаєшся назад до темряви реальності і ненавидиш цю блискавку, не здогадуючись, що вона була порятунком, адже потім з’явиться веселка.

      Я подивилася на Дениса й помітила, що сіра погода нанесла на його обличчя великі кола під очима – він виглядав втомленим і задуманим. Щось сьогодні з ним було не так… Сонце знову на декілька днів зникло, забравши з собою блиск його темного волосся та грайливі очі з хитрим поглядом. Я не люблю питати в людей, що сталося – тим більше, що ми були малознайомі – тому зробила вигляд, що нічого не помітила.

      – Ну що, будемо йти? – запитала я.

      – Окей, як тобі музика? – кинув хлопець.

      – Я чекатиму скрін цих пісень, – щиро посміхнувшись, сказала я. Він здивовано подивився на мене, знову нічого не сказавши.

      Ми виходили з кампусу, начепивши рюкзаки на плечі, подолали три сходинки й попрямували кудись вперед. Я подивилась у вікно й зловила на собі погляд тієї фіолетововолосої дівчини. Вона досі сміялася поруч із друзями. Попри те що вона сміялася, очі в неї мали відтінок іншої, прихованої емоції. Ми підійшли до роздоріжжя, і я, трохи пом’явшись, мовила:

      – Окей, мені наліво, побачимось, – ніяково кинула я, махнула рукою і пішла у свою сторону.

      – Ти не подзвонила мені, – відповів Денис, але я вже віддалялася від нашої точки прощання, зробивши вигляд, що не почула тих слів. Та як же я в біса повинна була йому подзвонити?

      Я знову пішла додому через парк, він зараз був як ніколи гарний: такий осінній, у теплих кольорах, а закутані в шарфи люди надавали йому особливого затишку. Вздовж рівної бруківки гуляли пари. Вони трималися за руки, скоріш за все, тому, що було холодно, а це найпростіший спосіб виявити любов, хоч, змушена визнати: коханням від них все одно віяло. Мені приємно бачити людські пари. Приємно знати, що люди знайшли один одного в цьому великому світі. І навіть якщо не знайшла я – знайшли інші, тому цього мені було достатньо, щоб у серці трохи потеплішало. Ви лише уявіть, як круто мати таку ж людину, як ти, лише протилежної статі, таку ж душу, яка ідеально доповнює твою, як правильно підібраний пазл. Того, хто розуміє тебе з одного лише погляду та усміхається, хто доповнює твою опору і ти не повинен вже триматися сам – тепер вас двоє.

      Я швидко піднялася сходами, благаючи Всесвіт, щоб та сусідка з червоними губами не помітила мене і не змусила прибирати. Зачинилася на замок, скинула чоботи з ніг, залишивши їх валятись у коридорі, та побігла на кухню грітися. Поставила воду в чайнику кип’ятитися, аби заварити зелений чай, бо мої рецептори досі пам’ятали присмак тієї бридкої кави. Дістала пакетик та викинула папірець від нього в смітник. Повернулася до столу та почула, як щось із шелестом полетіло додолу. Це була етикетка від чайного пакетика. Він звалився з купи сміття, яка зібралась у відрі за два тижні.

      – Блять, напевне, варто прибрати не лише в під їзді, – озвучила думки я, нагнувшись, щоб підняти сміття, аж раптом мій погляд застиг на лейкопластирі, що вивалився із СКАЧАТЬ