Віта Ностра. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ замкнені. Довгасті мерехтливі лампи висвітлювали порожню буфетну стойку, дерев’яні крісла з подекуди видряпаними непристойностями, автоматичну камеру схову на шість шафок (усі дверцята розчинені). Підлога, досить чиста, була вимощена чорно-білою плиткою.

      – Як після атомної війни, – сказала Саша розглядаючись. Серпневі мухи хмарою здійнялися з плафона й наповнили маленький зал оптимістичним гудінням.

      – Агов! – крикнув хлопець. – Є тут хто? Дзижчання мух було йому відповіддю.

      – Мені тут не подобається, – сказала Саша.

      Вони знову вийшли на платформу. Потроху світало. Під єдиним на пероні ліхтарем висіла розмита дощами табличка: розклад руху автобусів «Вокзал – Центр». Якщо розклад не брехав, перший автобус повинен був відправитися в невідомий «Центр» через годину.

      – Погуляємо, – рішуче сказав хлопець. – А як пощастить, приватника зловимо. Гроші в мене є.

      Його звали Костя. Чи то в Сашиній присутності він гостро почувався чоловіком, чи то характер у нього був особливо енергійний, але він постійно намагався «рулити». Саша не пручалася: Костикова діяльність (і навіть самодіяльність) створювала в неї ілюзію захищеності.

      Вони позапихали валізи в камеру схову (шафки працювали без жетонів, на самому тільки коді). Знайшли зручну лавку на пероні й розгорнули запаси провізії. Сашині бутерброди, що так засмутили її ввечері, тепер зникли вмить: вона поділилася з Костиком, він поділився з нею, знайшлася пляшка мінеральної води, Костя відкрив літровий термос, майже наполовину наповнений кавою. У Саші затремтіли ніздрі; сніданок остаточно повернув їй добрий настрій. Повз станцію прокотився товарняк, гуркіт улігся вдалині. Запанувала тиша, яку порушували тільки пташині голоси.

      – Через півгодини прийде автобус, – упевнено сказав Костя. – Адреса цієї контори – вулиця Сакко і Ванцетті, дванадцять.

      – Ти не знаєш, хто такі Сакко і Ванцетті?

      Костя знизав плечима:

      – Італійці, мабуть…

      Повз станцію, уже в другий бік, прокотився ще один товарняк.

      – Скажи, будь ласка, – обережно почала Саша, – а чого це тобі спало на думку вступати на ці… спеціальні технології? Хто тобі подав таку… ідею?

      Костя спохмурнів. Глянув на неї з підозрою. Склав у торбинку зім’яті серветки й промаслений папір, вкинув у порожню залізну урну біля лавки.

      – Та я просто питаю, – швидко додала Саша. – Якщо не хочеш відповідати – то вибач…

      – Мене змусили, – неохоче зізнався Костя.

      – Тебе теж?!

      Хвилину вони дивились одне на одного. Кожен чекав, що першим заговорить інший.

      – Дивно, – сказав нарешті Костя. – Ти ж дівчина. Тобі від армії косити не треба.

      – До чого тут армія?

      – До того, – жорстко сказав Костя. – Як, по-твоєму, чоловік повинен служити в армії?

      – Не знаю, – сказала Саша. – Мабуть, повинен… – І одразу додала про всяк випадок: – А як не хоче, то й не повинен.

      Костя зітхнув. Похитав головою.

      – Мені СКАЧАТЬ