Віта Ностра. Марина и Сергей Дяченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Віта Ностра - Марина и Сергей Дяченко страница 16

Название: Віта Ностра

Автор: Марина и Сергей Дяченко

Издательство:

Жанр: Научная фантастика

Серия: Метаморфози

isbn: 978-966-03-6575-9

isbn:

СКАЧАТЬ Скинувши гіпс, знову відчувши руку, Саша заспокоїлася майже зразу. Ланцюг життя повернувся на звичні шестерні, і вони закрутилися, відраховуючи дні. Ранок. Школа. Курси. Уроки. Вечір. Ніч…

      Набір однакових днів. Устояний ритм. Саша навчилася не здригатися від пішоходів у темних окулярах: настала весна, і таких людей ставало на вулицях дедалі більше. У школі збирали гроші на випускний вечір, довго сперечалися на батьківських зборах і трохи не посварилися: хтось, як Сашина мама, пропонував святкувати скромно, хтось хотів обов’язково дорогі подарунки всім учителям і круїз на пароплаві по річці…

      Саша написала пробний твір на курсах і була розчарована своєю четвіркою.

      – Не берися за вільну тему, – напучувала викладачка. – Бери стандартне й розкривай, як учили. Вільні теми – для геніїв або для двієчників, не наступай двічі на ті самі граблі!

      Саша слухала, кивала й знала, що рано чи пізно чоловік у темних окулярах з’явиться знову. І знову чогось зажадає, і Саша не зможе відмовитися.

      Чи якось спробувати? Ану ж Валентинів серцевий напад – випадковість?!

      Щоразу, подумавши так, Саша лякливо озиралася. Вона знала, що не зможе збунтуватися. Не буде навіть пробувати. Надто страшно.

* * *

      До медалі вона трохи недотягла. Розчарування майже не було: вона давно знала, що так і буде. Випускний пройшов повз неї: Саша засинала посеред загальних веселощів і була дуже рада, що принаймні круїзу не замовили.

      Ваня Білокінь танцював з Ірою з паралельного класу. Саші було майже байдуже. Кінь одержав медаль і на момент випуску був уже студентом мехмату.

      А Саша подалася здавати документи на філологію. Сама. Мама хотіла піти з нею, та Саша відбрикалася.

      Зацвітала липа. Накрапав дощик. Саша йшла і всміхалася. Цього року моря не бачити, як своїх вух, ну то й нехай. Якщо не вступить з першого разу… неприємно про це думати, та мало що… Влаштується де-небудь секретаркою. Хоч на тій же кафедрі. Попрацює, познайомиться з людьми… Вирветься з цього проклятого кола – конспект, уроки, конспект…

      – Сашо!

      Вона озирнулася, все ще всміхаючись. Чоловік у темних окулярах сидів на лаві, повз яку вона щойно пройшла й уваги не звернула. Ніби віддзеркалюючи її усмішку, він розтяг губи й припрошуючи поплескав по лаві коло себе.

      Саша підійшла й сіла. Поклала сумку на коліна.

      – Як рука? – недбало спитав її співрозмовник.

      – Добре.

      У мокрій липі над їхніми головами поралися горобці. Оглушливо цвірінькали.

      – Скільки в тебе монет?

      – Чотириста сімдесят дві, – відповіла вона не замислюючись.

      – Ти набрала прохідний бал.

      – Я поки що не складала ніяких іспитів…

      – Складала-складала, – він знов усміхнувся. – На.

      І простяг їй рудуватий папірець, надрукований типографським способом. Сашині ім’я та прізвище були вибиті на друкарській машинці.

СКАЧАТЬ