Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      Тарас терпляче очікував. Знову почулося дзюрчання – пасажир акуратно виливав сечу зі скляної банки в каналізаційні ґрати.

      Через кілька хвилин він обережно сів на своє місце поряд із водієм. Опустив на килимок під ноги порожню банку, а водієві простягнув розкриту долоню, на якій лежала мокра сіра крупинка, маленький, розміром із гречане зернятко, камінчик. Тарас увімкнув світло в салоні, акуратно взяв двома пальцями крупинку, підніс до очей.

      – Поцо вам ето? – запитав поляк хрипким, усе ще здавленим від згадок недавнього болю голосом.

      – На пам'ять, – спокійно і неголосно відповів водій. – Щоб було що дітям показати, коли запитають: а що ти, тату, раніше робив?

      Втомлена усмішка зробила обличчя Тараса привітним.

      – Маш джєчі? – байдуже запитав поляк, що перейшов на напівшепіт.

      – Немає, і дружини немає теж.

      – А ілє маш лат?

      – Тридцять сім.

      – О! Та ви младше вашей автувкі! – посміхнувся пасажир.

      – Ні, вона молодша. На кілька років.

      Поляк знову поліз до внутрішньої кишені куртки і видобув звідти гаманець.

      – Вот, – простягнув він Тарасу кілька купюр по двадцять злотих.

      – Вас до готелю підвезти? – ввічливо запитав Тарас.

      – Я пешком, я тутай рядом, в «Старом Кракове».

      Пасажир вибрався з салону, махнув рукою на прощання і зник у тумані.

      Тарас зачинився в машині. Дістав із бардачка маленький пластмасовий тубус із-під гомеопатичних кульок від кашлю й опустив усередину камінчик, отриманий від поляка. Вимкнув освітлення.

      Захотілося подрімати. Опустив спинку водійського крісла, відкинувся, заплющив очі. У салоні було темно, тепло і затишно. Цього тепла вистачить на півгодини-годину, а потім сира прохолода сама його розбудить.

      Розділ 3

      Повітряна вогкість, що просочилася до салону «опеля» через ледве приспущене скло дверець, доторкнулася до щік Тараса. І він прокинувся. Напівсонний, одразу поліз рукою до кишені куртки і витягнув зароблені цієї ночі злоті. Ввімкнув світло в салоні. Очі, спрямовані на затиснуті в пальцях купюри, наповнювалися різкістю. Голова, здавалося, вже повністю відійшла від дрімоти, але ноги і руки поки що не слухалися. Заснув він сидячи, а сон у такій позі тілу не подобається. Ось воно і мстить. «Треба б розім'ятися», – подумав Тарас. Потягнувся, підняв спинку сидіння. Завів мотор.

      «Додому рано, ще сусіда розбуджу, – вирішив він. – Поміняю, мабуть, я краще злоті й посиджу години до шостої в інтернет-кафе».

      Поглянув на годинник. Пів на п'яту.

      Фари освітили тонкий туман, пробили його метрів на сорок.

      Тарас гмикнув, зрадівши тому, що туман розсіюється. Повз сірого «опеля» попливли неспішно будинки вулиці Шпитальної.

      Як йому набридла ця осінь! Дощі, СКАЧАТЬ