Поклик пращурів. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      – Три чудові собаки, – сказав Франсуа Перро. – Цей Бак до біса крутий. Я навчу його швидкості.

      Після обіду Перро, який квапився доставити депеші, повернувся зі ще двома собаками. Він називав їх Біллі та Джо; то були двоє братів, обидва справжнісінькі хаскі. Хоча вони й народилися від однієї матері, та різнилися між собою, мов день та ніч. Вадою Біллі була його надмірна доброзичливість, а Джо був повною протилежністю: похмурим і замкненим, постійно гарчав, зі злобою дивлячись на інших. Бак прийняв їх по-товариськи, Дейв не звернув на них уваги, а Шпіц вломив одному, а потім іншому. Біллі примирливо замахав хвостом, розвернувся бігти, побачивши, що його примирливість не дала результатів, і заверещав, коли Шпіц вчепився йому в бік гострими зубами. Джо, хоч як крутився Шпіц, розвертався до нього писком, шерсть на його загривку ставала дибки, вуха були притиснуті до голови, він гарчав, клацав зубами, а очі світилися диявольським блиском, уособлюючи войовничий страх. Він мав настільки жахливий вигляд, що Шпіцові довелося втриматись і не карати його; але, щоб приховати власну нерішучість, той накинувся на безвинного Біллі, який вив, і погнав бідолаху до меж табору.

      До вечора Перро дістав ще одного собаку, старого хаскі, довгого та худого, з пошрамованим бійкою писком та єдиним оком, що виблискувало, попереджаючи про хоробрість і вселяючи повагу. Його звали Сол-лекс, що означає «лютий». Як і Дейв, він нічого не просив, не давав та не очікував; і коли він повільно зайшов усередину поміж собак, навіть Шпіц залишив його у спокої. Сол-лекс мав особливість, яку не пощастило відкрити Баку: той не любив, коли до нього підходили зі сліпого боку. Бак вчинив це ненавмисне і вперше зрозумів свою необережність тоді, коли Сол-лекс кинувся на нього й розпанахав плече на три дюйми по вертикалі, аж до кістки. Відтоді Бак уникав його сліпого боку, і їхні товариські стосунки до останнього не знали жодних проблем. Як і у Дейва, єдиною мрією Сол-лекса було побути на самоті; хоча, як згодом дізнався Бак, кожен з них мав й іншу, ще важливішу мрію.

      Тієї ночі Бак зіткнувся з великою проблемою – де заснути? Посеред білої рівнини манив теплом намет, освітлений свічкою; й коли він, ніби так і треба, зайшов усередину, Перро та Френсіс бомбардували його лайкою і кухонним начинням, аж доки він не вийшов із заціпеніння та не врятувався ганебною втечею на холод. Там дув холодний вітер, що сильно кусав його, з особливою злістю вгризаючись у поранене плече. Бак улігся на сніг і спробував заснути, але мороз швидко змусив затремтіти. Нещасний та похмурий, він вештався серед численних тентів і лише бачив, що кожне місце є так само холодним, як і попереднє. Тут і там на нього кидалися розлючені собаки, але він наїжачував шерсть на загривку і гарчав (бо швидко цього навчився), і вони дозволяли йому пройти без перешкод.

      Зрештою йому спала на думку ідея. Він повернувся, щоб побачити, як врятувалися від холоду товариші по СКАЧАТЬ