Мандрівки близькі і далекі. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      Знаю, що Галя Горбач писала подібні листи не тільки мені. Вона та й інші діаспорні літератори немало спричинилися до того, що в середині шістдесятих років вибухнув в Україні революційний літературний рух – світ нас почув.

      За десять років після фестивалю, коли я вже опублікував декілька книжок, щасливо спрацювало наше московське знайомство з Михайлом Козаком. Він прислав мені запрошення, і я поїхав до Польщі – на зустрічі з українцями в світлицях Українського суспільно-культурного това- риства.

      Побував у багатьох містах, тішився переповненими залами: я був чи не першим гостем з України в розпорошених по всій Польщі українців після операції «Вісла»; в Щеціні, Ольштині і Ґданську зустрічався теж і з польською інтеліґенцією. Я із задоволенням спостерігав, як почали просвічуватися перші проблиски порозуміння між поляками й українцями: найповажніші представники польської культури і науки готові були забути старі наші незгоди й обопільні кривди. За час цієї подорожі моїми друзями стали письменник Єжи Єнджеєвич – автор знаменитого роману про Тараса Шевченка «Ночі українські», історик Збіґнєв Вуйцик, який щойно видав історичне дослідження з реалістичним баченням польсько-українських взаємин «Дике поле в огні», та відомий перекладач з української мови Едвард Бурий.

      Я вертався додому, окрилений надією на таку потрібну польсько-українську згоду, та ба: коли поїзд під’їжджав до Перемишля, польські жовніри, які їхали на великодній урльоп, на весь вагон загорлали шовіністичну пісеньку «Niech zginie Ukraina, niech zginie chamski lud»[2], – і я зрозумів, що далеко не всі в Польщі, як теж і в Україні, готові до взаємного порозуміння. Та не надто дивувався: солдати є солдати… Набагато прикріше вразив мене професор Флоріян Неуважний, який у моїй присутності в Спілці письменників заявив, що його дратують синьо-жовті прапори. А вже зовсім несподівано і вельми жорстоко розчавила мої сподівання на щиру дружбу з поляками розмова з найближчим моїм польським приятелем Едвардом Бурим, тим самим, який переклав мої «Мальви». Він, між іншим, сказав мені таке: «Я не розумію, як той самий народ, до якого належите ви, міг сплодити банду нелюдів, що то в сорокові роки вирізувала польські села».

      Я намагався переконати колеґу, що тієї страшної різанини українці не розпочинали, що антипольські акції УПА були відповіддю на мордерства, розпочаті Армією Крайовою в Західній і Східній Галичині, і я можу привести свідків з Пустомитівщини, які покажуть братські могили мирних українців, замордованих аковцями в Наварії, Годовиці, Семенівці та інших селах, де мешкало змішане польсько-українське населення. Я не схвалюю того, що УПА в такий самий жорстокий спосіб мстила полякам, але ж не вважаю її першовинною, як не можна нині вважати ініціаторами терору чеченців, які ось вийшли з дощенту спаленого російським військом свого краю, де загинуло близько сорока тисяч СКАЧАТЬ