Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чи галерейку («при^’ сінок», «передвікна»). Уздовж тильної стіни споруди, під окапом даху розташовувались «загати» («пелевники») – вузькі приміщення, призначені для зберігання сіна, соломи, сухого листя тощо. Часто «загату» споруджували ще при причілку стайні, а інколи вона охоплювала тильну і дві причілкові стіни будівлі. Траплялось, що «загати» охоплювали лише тильну стіну «боїща» та тильну і причілкову стіни «стайні», а при глухій стіні житлового приміщення прибудовували «прибік» («прибок») – переважно зрубне приміщення, яке виконувало функцію комори (у ньому зберігали картоплю, борошно, бринзу тощо). У блоці «довгої хати» тік («боїще») відігравав функцію не самостійного (у конструктивному плані) приміщення, а був ніби об’єднувальною ланкою між двома сусідніми зрубами: «хати» («сіней» чи «комори») і «стайні». Тильної стіни у «боїщі» іноді взагалі не було, тож з нього можна було потрапити безпосередньо в «загати». Фронтальний бік «боїща» часто висували дещо вперед (на ширину «лавки»). Цей винос у деяких населених пунктах означували лексемою «перило». У його чільній стіні влаштовували широкі (на всю ширину приміщення) двопільні ворота, а в одному чи двох причілках – вузькі (0,6–0,65 м) дверцята.

      У східній частині Бойківщини розташування приміщень у блоці «хати під одним криттям» було дещо іншим. Тут стодола зазвичай займала крайнє положення у блоці: «стайня» + «сіни» + «хата» + «стодола» (с. Небилів Рож.), «стайня» + «сіни» +«хата» + «комора» + «стодола» (с. Небилів Рож.), «стайня» + «шопа» + «хата» + «сіни» + «комора» + «стодола» (с. Лужки Дол.), «стодола» + «стайня» + «комора» + «хата» + «сіни» + «хата» (с. Липовиця Рож.). Проте у східній, як і центральній частинах Бойківщини поширеніші тридільні («комора» + «сіни» + «хата», «сіни» + «хата» + «комора»), рідше (у заможніших) чотиридільні («комора» + «хата» + «сіни» + «хата») житла, незблоковані з іншими спорудами. Особливою живописністю відзначались оселі на Сколівщині. Тут уже з другої половини ХІХ ст. відомі три- чи чотиридільні житла, які з одного – чотирьох боків оточували відкриті (чи частково закриті) галерейки, обгороджені невисоким зрубом, оздобленим різьбою. Входили в галерейку крізь багато декорований аркоподібний портал. Контурна і площинна різьба була притаманна й для інших елементів споруд: стовпців галерейки, одвірків, сволоків тощо.

      У бойків, як і в гуцулів, основним будівельним матеріалом була смерекова чи ялинова деревина. Стіни складали у зрубній техніці («в вугли») із півколод («плениць»), колод («віблєків»), тесаних брусів («тесанці», «кантівка»). На заході основним будівельним матеріалом були високі дошкоподібні пластини («блятóване дéрево», «бляти»). Нижній вінець зрубу («підлоги», «трами», «підвалини») вкладали на кутові камені чи обрізки колод («ковби^’ ці», «киянки», «ковбани»). При зведенні стін застосовували подібні до гуцульських техніки і технології: колоди і бруси по кутах в’язали простими одно- («в п’яту», «руський замок») чи двосторонніми («в простий вугол», «в храпа») замками, при використанні «плениць» і «блятів» застосовували врубки СКАЧАТЬ