Листи до Феліції (1912). Франц Кафка
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Листи до Феліції (1912) - Франц Кафка страница 4

СКАЧАТЬ ці безрадісні, тужливі дні не обвалюються на місці, щоб зараз же почати повільно здійматися знову, а таки зле мляво спливають, тягнуться, і тебе нарешті чекає вечорове зітхання і нічний перепочинок.

      По неділях я теж веселий, але не сьогодні; сьогодні, вийшовши як завжди перейтися у неділю, я бродив під дощем; півдня – це лише, вочевидь, суперечить сказаному в перших рядках – перебув у ліжку, найкращому притулку для задуми й печалі; турки програють[2], що могло б змусити мене проповідувати як фальшивого пророка не тільки для солдатів, але і для всього відступу (це також є великим ударом для наших колоній), і нічого іншого не лишалося, як укопатися сліпо й глухо в інші заняття.

      Добре ж, однак, я Вас розважаю! Мила панянко, може, мені краще просто встати з-за столу і кинути на сьогодні всю писанину? Але, можливо, Ви все бачите наскрізь і знаєте, що врешті-решт я все одно дуже щасливий, і тоді мені можна залишитись і писати далі.

      У Вашому листі Ви згадали, наскільки незатишно почувалися в Празі того вечора, і хоча самі Ви про це не сказали, а можливо, навіть і не подумали, відчувається-таки, що відчуття затишності увійшло в той вечір тільки разом зі мною, бо до цього Макс іще майже не встиг заговорити про свою оперету, тим паче що він не надто переживав і переймався нею, і тільки я, прийшовши зі своєю безглуздою папкою, порушив загальний настрій. Окрім того, це була якраз та дивна смуга в моєму житті, коли під час своїх чимраз частіших візитів я жартома заважав Отто Бродові, який дотримувався своєчасного відходу до сну, нескінченними теревенями, у міру просування стрілки годинника дедалі жвавішими, поки зазвичай об’єднаними і, звісно, сповненими усієї любові зусиллями всієї родини мене не випирали з помешкання. Внаслідок чого моя поява у будинку в таку пізню годину – по-моєму, перейшло вже за дев’яту – видалася, напевно, загрозою. Себто у свідомості членів сім’ї два наших візити викликали геть різні відчуття: з одного боку Ви, кому призначалася тільки щира доброта і люб’язність, і з іншого ж боку я, так би мовити, той, кого мучать нічниці. Для Вас, наприклад, грали на роялі, тоді як для мене Отто вовтузився з екраном коминка – заняття, яке давно вже стало в будинку спеціально призначеним для мене умовним сигналом до влягів, але, якщо цього не знати, видається досить дивним і виснажливим. Що ж до мене, то я, абсолютно не готовий зустріти в будинку таку гостю, прийшов лише на домовлену зустріч з Максом (ми домовилися на восьму, та я, як звичайно, на годину спізнився), щоб обговорити з ним, як усе стоятиме у рукописі[3], про що своєчасно подумати не спромігся, а його вранці другого дня вже треба було нести на пошту. І тут раптом застаю в будинку незнайомку і відчуваю з цього приводу навіть деяку досаду. Натомість я чомусь повівся так, ніби візит Ваш для мене ніякий не сюрприз. Я першим, перш ніж мене встигли Вам відрекомендувати, через величезний стіл простягнув Вам руку, хоча Ви ледь підвелися мені назустріч, не маючи, очевидно, анінайменшого наміру мою руку тиснути. Я тільки мигцем на Вас глянув, сів і одразу відчув, що все навколо СКАЧАТЬ



<p>2</p>

Мова про першу Балканську війну (1912–1913), що поклала край пануванню Османської імперії в Європі на захід від лінії Чаталджа після майже 500 років. Війна закінчилася Лондонським договором від 30 травня 1913 року.

<p>3</p>

Мова про збірку «Споглядання».