Дороги, які нас вибирають. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з цими істинами, то й вони були відкориговані – «в ім’я людства», «великого майбутнього» треба чимось поступатися, заплющувати очі.

      Ми не знали глибоко і самого «основоположного» вчення, марксизму, нам вбивали догми, привчали, змушували брати їх без найменшого сумніву на віру, навіть не догми, а кістяки їх, утверджені, як істини – «найкраще в світі», «єдино правильне»… Ми їх боялися одмалку, як-от колись діти боялися «бозі» на іконах, я й потім, майже увесь вік, боявся партії, перебуваючи в ній. Страх той був і міражний і реальний, адже невдовзі вже знали, що за людьми в нас наглядають і відверто і спотиху, і кожен твій крок видимий. Нас навмисно не вчили заглиблюватися, порівнювати, бо тоді хтось би докопався до якихось справжніх істин. З таким підґрунтям, на таких крижаних підвалинах кожен мав будувати власний дім. Життя було збудоване так, що ми не знали і його істинних трагедій – про них боялися навіть запитати в батька, брата, друга; саме знання про них було смертельно небезпечним, отже, чули щось про 33-й рік – був неврожай, вмирали люди – а скільки їх померло, хто тому виною, які дії привели до того – ніхто не знав. Про 37-й – і того менше. Були справжні «вороги народу», їх викривали. Навіть якщо ти в душі висловлював сумніви щодо окремих акцій «вождя народу» (зринали думки про поразки з його вини у війні, дратували портрети в кожній газеті), то це були тільки частковості. Глибше людина просто не задумувалася. То було мовби за завісою її думок, її пізнання. Відомо: щоби боротися за свободу, потрібно хоч мінімальної свободи.

      Уперше появилися щілини, крізь які почала просмоктуватися інформація, після двадцятого з’їзду КПРС. Маю на увазі не тільки інформацію про сталінські злочини (що само по собі породило перші думки: а що ж призвело до них), а інформацію категорій естетичних – прийшли книги «нормальних» письменників з-за кордону, було дещо видано із забороненого досі. До цього в нас публікувалися тільки Говард Фаст, Анна Зегерс та їм подібні, тобто книги, схожі на наші власні, радянські. З цих «нормальних» книг письменники виловлювали для себе саму можливість інших оцінок життя, самостійності мислення, сумнівів і шляхів пошуків істини. Ми вчилися відгадувати, відмітати фальш в зображуваному, не тільки з боку істини, а й самого смаку – бо смак був безнадійно зіпсований, вираження почуттів – фальшиво-гіпертрофованим.

      Диво з див: до цього нам безнастанно твердили про правду, але якось так виходило, що мовбито правди є дві, повсякденна, дрібна, маленька і велика, епохальна, яка підпорядковує собі та дозволяє не брати до уваги правди дрібні, щоденні, які суть неістинні, прохідні. Усі вітри епохи віяли в один бік, клали траву в той бік, окрема травинка не могла встояти, певніше, не могла вирости; а точніше, нас обвівали сотні вітрів, і всі випущені з одного інфернального рукава, вони шліфували, прокочували, хилили всіх однаково. Усе було стерилізовано, вичищено і підчищено, ні за що не було зачепитися розумом, думкою, щоб зростити свою власну екзистенцію. СКАЧАТЬ