Гра в бісер. Герман Гессе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з самоуків здатен довідатись про певні речі набагато більше, ніж вихованець Кембріджа, Сорбонни чи Геттінгена. Але в самоука неминучі прогалини, і то не так через брак програми, як через вільне ставлення до неї. Гессе, наприклад, був байдужий до європейської філософії після Сократа, і він її майже не вивчав. Навіть Гегеля, за його власним визнанням, «читав мало». Винятком були тільки Шопенгауер, Ніцше та психоаналітики Фрейд і Юнг.

      Письменникові, на відміну від ученого, брак систематичної освіти в принципі не повинен заважати. Але на творчості Гессе його певний дилетантизм усе ж таки позначався. І знову ж таки у вигляді своєрідних Янь і Інь – протилежностей, сонячного і затіненого схилів однієї гори. То він великий і глибокий художник, що чудово володіє словом, тонко відчуває колір і форму, вміє одним порухом пензля зробити образ пахучим, об’ємним, живим, то літератор, який поспішає поділитися з читачем своїми філософськими знаннями, викласти на стіл свої улюблені думки, не втілити їх у дію, в метафори й символи мистецтва, а просто розповісти про них. Мабуть, усвідомлюючи це, Гессе писав в одному з листів 1931 року: «…Будь ласка, не дивіться на мої книжки як на літературу, як на виклад тих чи тих думок. Ви повинні бачити в них поезію, визнаючи тільки те і прислухаючись тільки до того, що справді здається вам поезією». А проте «поезія» і «література» немовби в нього зливаються, доповнюють одна одну, утворюють щось цілісне.

      В нотатках «Вечір за письмовим столом» 2 грудня 1928 року він писав: «Новий твір виникає для мене тієї миті, коли я бачу постать, здатну на певний час стати символом, носієм мого переживання, реальності моїх думок, проблем. Така міфічна постать з’являється (Петер Каменцінд, Кнульп, Деміан, Сіддхартха, Гаррі Галлер і т. д.), і це й є та творча мить, яка породжує решту. Майже всі прозаїчні твори, які я написав, – це зображення життєвого шляху душі; мова йде не про історію, сюжетне плетиво тощо, все це в основному монологи, в яких розглядається одна-єдина особа, саме та міфічна постать у її відносинах до світу і до власного «я». Такі поетичні твори називають «романами». Але насправді це не романи, так само як, наприклад, «Генріх фон Офтердінген» Новаліса чи «Гіперіон» Гельдерліна – твори, з юних років священні для мене».

      Цитата ця довга, але надзвичайно цікава. Тут Гессе окреслив свою власну, індивідуальну творчу манеру, визначив свою позицію щодо напрямів і жанрів: вказав на свій генетичний зв’язок із романтиками і на свою нехіть до традиційного (об’єктивно-розповідного) роману. Він сказав, що завжди так писав і пише. І все-таки, мабуть, письменник мав на увазі насамперед «Степового вовка». Хоча б тому, що на 1928 рік то був останній із романів, який він написав. У центрі твору Гаррі Галлер – постать, до речі, не тільки «міфічна», але й зображена з особливою автобіографічною точністю. Як і сам Гессе, він – письменник, противник війни, відлюдник, похмурий мовчун, що особливо недобре почуває себе вранці; як і Гессе тих років, йому майже п’ятдесят, він хворіє на СКАЧАТЬ