Метафізика. Аристотель

Чтение книги онлайн.

      Далі, те, заради чого щось буває, є кінцева мета, і така кінцева мета не буває [10] заради чогось іншого, а натомість усе інше буває заради неї. Отож якщо вона є чимось останнім, то послідовність не буде безконечною, а якщо такого кінця немає, не буде того, заради чого все відбувається. Натомість ті, хто вважають послідовність причин безконечною, не помічають того, що цим самим вони заперечують природу блага. Але ж ніхто б не брався за жодну справу, не маючи наміру досягти її завершення. А хто так діє, то в нього немає розуму, [15] бо хто має розум, завжди діє заради чогось, а це і є кінець, позаяк кінцева мета є кінець.

      Так само і чимбутність не можна звести до іншого більш розлого визначення. Адже завжди попереднє визначення є більшою мірою визначенням, ніж подальше, а тому якщо перше визначення не є визначенням, то не є [20] і подальше. Далі, ті, хто так кажуть, руйнують знання; адже знання неможливе, доки ми не доходимо до того, що не піддається подальшому аналізу. І пізнання тоді неможливе, адже як можна мислити безконечне в такому сенсі? Тут не так, як у випадку з лінією, яку можна ділити без упину, але яку не можна мислити, не зупинивши ділення. Тому, [25] здійснюючи безконечне ділення лінії, неможливо рахувати відрізки. І також матерію необхідно мислити в тому, що рухається. Отже, ніщо не може бути безконечним. Якщо ж це не так, то принаймні не можна безконечно бути безконечним.

      От і якби види причин були безконечні за кількістю, то в такому випадку пізнання не було б можливим. Адже ми вважаємо, що знаємо тоді, коли [30] пізнали причини; проте безконечне неможливо пройти в обмежений час шляхом додавання.

      3

      Сказане засвоюється відповідно до звичок. Ми потребуємо, щоб з нами говорили так, як ми звикли, [995a] і те, що суперечить цьому, здається нам незвичним, а через незвичність – незрозумілішим і чужішим; адже звичне є зрозумілим. А яку силу має звичка, [5] добре видно на прикладі законів: адже ті їх положення, що засвоюється з казкою ще в дитинстві, завдяки звичці має більшу силу, ніж знання самих законів. Окрім того, одні не сприймають, якщо не отримають математичні докази, другі – якщо їм не навести приклади, третіх не переконати без свідчення поета. Одним подавай точність, інших точність дратує, чи то через нездатність [10] зв’язати докупи, чи то через те, що вважають її за дріб’язковість. Справді, точності властиве щось таке, через що вона як у справах, так і просто в розмовах декому здається ницою.

      Отож слід навчати того, як сприймати кожний доказ, оскільки безглуздо водночас шукати знання і спосіб засвоєння знання; бо навіть одне з двох засвоїти нелегко. [15] Математичної точності не потрібно вимагати у всьому, а лише там, де немає матерії. А тому цей спосіб не підходить для природи, адже, імовірно, вся природа є матеріальною. Отже, спочатку треба розглянути, що таке природа, адже так стане ясно і те, про що говорить наука про природу, і те, одна наука чи декілька вивчають [20] причини й начала.

      Книга ІІІ (Β)

      1

СКАЧАТЬ