Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ну, то в чім же річ?!

      – Та нам ще ж до ранку гуляти! А я не хочу, щоб хтось із нас виконав гасло лісорубів і «врізав дуба раніше строку».

      – Ач жартівник!.. Ніхто не «вріже дуба» від ста сімдесяти грамів.

      – Я ж фігурально!.. Коротше, хлопці: приходьте до мене додому в понеділок, тоді буде вам усе: і горілка, й закусь. Гарантую!

      – Як сьогодні?

      – Валерко, сьогодні я всього лише обіцяв за золоту медаль виставитися – отож і виставляюся. Але так, щоб вчителі нічого не пронюхали.

      – Пхе! «Портяночкою»… Чого ти боїшся? Нам вже атестати на руки видали, тепер ніхто нічого…

      – Усе ще може бути, повір мені й потерпи лише одну добу.

      – Знаєш, випускний вечір буває раз у житті!..

      – Отож я й хочу, щоб у нас все пройшло добре. А в понеділок буде далі.

      – Гаразд, Валерко, давай не дивитися в зуби дарованому коню, – втрутився Марек. – Якщо Спартак сказав, що в понеділок буде продовження, – отже, буде. Я його на кілька років довше знаю, ніж ти.

      – Отже, вирішено?

      – Отже, вирішено.

      – Ну добре, давай вже свою «портяночку».

      Спартак розстібнув жилетку, запустив руки за спину й витягнув з-за брючного ременя 0,7-літрову пляшку «Приморського» портвейну.

      – Гм-м-м… А ззовні й не здогадаєшся, що у тебе за спиною.

      – Це мене тато навчив ховати, – посміхнувся Спартак. – Каже, що роботяги так пляшки навіть через заводську прохідну носять. Та от вам: я щойно з директрисою ніс до носу зіштовхнувся, й вона нічого не запідозрила!

      – Ну ти й конспіратор. А штопор?..

      – Штопор за Мареком. Приніс?..

      Мар’ян витягнув з кишені брюк складаний ножик:

      – Ось, відкорковуйте. Тільки чим ми «полірнемося»?

      – Бовтушкою, – Валерка витягнув з внутрішньої піджачної кишені 100-грамовий коньячний «мерзавчик», заповнений жовтавою рідиною.

      – І що воно таке?

      – Олія з яєчними жовками, сіллю й перцем.

      – А подіє?..

      – Мій тато принципово не п’є, але колись літав з екіпажем п’яничок. То вони отакою бовтушкою полірувалися. Нібито допомагало, а у пілотів знаєш до чого з алкоголем суворо? Отож-бо!

      – Гаразд, давай.

      Відкоркували портвейн, пустивши пляшку по колу, видудлили досуху, потім «полірнулися» бовтушкою, викинули порожню тару в кущі бузку, що кучерявилися попід стіною школи. З кущів долинув дзенькіт.

      – О-о-о, не ми перші відсвяткували випускний! – посміхнувся Спартак.

      – А ти як думав? Звісно, не ми перші!.. – кивнув Мар’ян і додав: – Медальку покажеш нарешті, га?.. Ну, давай, не жмотничай.

      – Та зрозумій же: мою медаль тато додому забрав. Сказав, що я її неодмінно загублю, а він натомість виріже для нагороди рамочку з оргскла. І всім показуватиме, що я за школу заслужив.

      – Ну СКАЧАТЬ