Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

      – Синку, а чи розкаже вона?..

      Однак у слухавці негайно нявкнув високий дівочий голос:

      – Костопіль, Костопіль, кінець зв’язку, роз’єдную.

      І безнадійні короткі гудки.

      «Навіть попрощатися по-людськи не дали!» – роздратовано подумав Генрик Вітольдович, вішаючи слухавку на телефон. Потім подякував сусідці за оперативний виклик і пішов втішати дружину, яка лежала на їхньому дивані, уражена нападом жахливого головного болю.

      1980. 29-й панфіловець

      Будинок по вул. Боричів Тік, № 30, вечір 21 червня 1980 року

      Скидалося на те, що вони помінялися ролями не тільки на сьогодні, але принаймні на пару-трійку найближчих днів. Усе ж таки товариш Мориченков був на п’ять років старшим від дружини й до того ж присвятив усе своє життя нестримній та завзятій боротьбі за побудову розвиненого соціалізму в СРСР. Щоправда, не всього Радянського Союзу, а лише Подільського району столиці Української РСР – древнього міста Києва… Тим не менш сили віддав усі до останньої крапельки, а тому здоров’я у нього було вже далеко не те, що в молоді роки: то нирки ниють, то печінка кам’яніє, то селезінка… то підшлункова… то ноги, то хребет… Коротше, болячок – повний букет!

      Але сьогодні місце на «хворобливій» кушетці справедливо зайняла Тамара Антипівна. Ще б пак: давно вона не зазнавала подібної поразки! Зле їй стало ще вдень на Червоній площі. Перебуваючи у натовпі почесних гостей праворуч від трибуни, літня вчителька намагалася не слухати розкотистої промови, що лунала з розвішаних на стовпах динаміків:

      – Сьогодні до вас прикута увага всіх жителів нашого старого і водночас вічно юного Подолу, оскільки ви – його окраса і гордість, ви той самий молодий цвіт, який невдовзі дасть плоди у найрізноманітніших галузях народного господарства: у промисловості та в сільському господарстві, в науці й техніці, в культурі та мистецтві. Протягом десяти шкільних років ви незмінно демонстрували найвищі результати у навчанні та зразкову поведінку і як цілком закономірний результат отримуєте першу вашу нагороду – шкільну золоту медаль. Несіть же й надалі з гідністю та гордістю високе звання відмінника-медаліста, будьте зразковими в усьому…

      Щоправда, зовсім не слова цікавили Тамару Антипівну. Відшукавши затуманеним поглядом одного з медалістів – випускника середньої школи № 17 Спартака Андрійовича Сивака, вона вже не втрачала з поля зору цього трохи незграбного вайлуватого «головастика», попри літню спеку нарядженого у світло-сірий костюм-трійку, надраєні до блиску черевики, крохмальну білу сорочку й ідеально зав’язану темно-синю краватку. Шкода, що її очі ледь не луснули від напруги, коли разом з іншими юнаками та дівчатами ненависний вискочень піднявся на трибуну, отримав належну йому медальку від одного з керманичів Подільського району і завмер поруч із ним. Потім не хто-небудь, а сам Юрій Гуляєв[25], який приїхав з Москви до Києва на гастролі та люб’язно погодився взяти участь у сьогоднішньому урочистому заході, проспівав СКАЧАТЬ