і малих особистостях; треба висвітлити всі їхні підстави, причини, оцінки й пояснення! Ніщо з того, що забарвлює існування, досі не має своєї історії: чи є історія кохання, жадоби, заздрощів, сумління, благочестя, жорстокости? На разі, бракує навіть порівняльної історії правосуддя чи бодай покарання. Чи ставали предметом дослідження різні поділи доби, наслідки правильного розподілу праці, свят і відпочинку? Чи відомі нам моральні впливи продуктів харчування? Чи є, взагалі, філософія харчування? (Постійні суперечки щодо «за» і «проти» вегетаріанства доводять, що такої філософії немає!) Чи, може, зібрано досвід спільного мешкання – наприклад, досвід монастирів? Чи представлена діалектика шлюбу і дружби? Звичаї науковців, купців, художників, ремісників, чи знайшли вони своїх мислителів? Тут є над чим помізкувати! Чи ж до кінця вже досліджено все, що люди досі вважали своїми «умовами існування», і все розумне, пристрасне і забобонне у цьому контексті? Саме тільки спостереження за різним ступенем виявлення людських інстинктів, відповідно до різного морального клімату, вже дає аж надміру матеріалу для опрацювання; знадобились би узгоджені й послідовні зусилля численних генерацій науковців, щоб вичерпно підсумувати всі точки зору і такого матеріалу. Те саме стосується демонстрації причин у відмінностях морального клімату («чому тут світить сонце одного морального принципу і ціннісного критерію, а там – іншого?»). А це, своєю чергою, передбачає нову роботу, яка встановлює помилковість усіх тих підстав і всієї природи попередніх моральних суджень. Якщо припустити, що всю цю роботу завершено, на перший план виступає найчіткіше з усіх питань, а саме: чи здатна наука надавати мету людській діяльності, після того, як доведено, що вона здатна забирати і спростовувати будь-яку мету. І тоді відбудеться експеримент, у якому буде місце всім різновидам героїзму, багатовіковий експеримент, який затьмарить усі попередні здобутки і жертви в історії людства. На разі наука ще не звела свої циклопічні будівлі; настане час також для цього.
8
Несвідомі чесноти. Усі власні риси, які людина усвідомлює, а надто, коли вона вважає їх цілком наочними для свого оточення, підпорядковуються геть іншим законам розвитку, ніж ті риси неусвідомлені або малопомітні – такі, що ховаються від очей пильного спостерігача за своєю витонченістю і ніби ніщо прикрите нічим. Така історія з витонченим різьбленням на лусочках рептилій: було б помилкою вбачати в них оздоблення чи зброю – адже побачити це карбування можна лише за допомогою мікроскопа, себто – штучно посиленого зору, якого не мають тварини, для яких би мала бути спрямована дія такого оздоблення чи зброї! Наші наочні моральні риси, а особливо ті, у наочності яких ми впевнені, еволюціонують своїм шляхом, а наші однойменні невидимі риси, не виступаючи ні оздобою, ні зброєю у наших стосунках з оточенням, теж ідуть своїм ладом – геть відмінним, з тими, либонь, витонченими лініями різьблення і карбування, що могли б потішити якесь вище єство з божественним
СКАЧАТЬ
