На твердій землі. Улас Самчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ свого бурхливого темпераменту, на думку Михайла, все знала і все знала краще, а тим самим позбавляла нас якої-будь можливости додати до цих рішень також щось від себе.

      Наприклад, я був схильний прийняти основну вину за нашу поразку і наше вигнання на нас самих, ми, мовляв, гонимося, як сліпці, за винними і не бачимо, що вина перед нами, вона у нас, у нашій крові, на що Марта сардонічно вибухала гострим протестом, заявляючи абсолютно, що вина поза нами, у наших ворогах, в ідеологіях, більшовизмі, москалях. Цитуючи Достоєвського[33], якого Марта знала лишень з прізвища, я намагався доказати, що подібні явища лежать в натурі буття, і, щоб їх розуміти, треба розуміти їх природу, на що Марта вибухала, що Достоєвський москаль, дурень, епілептик, загарбник і в цих питаннях він нічого не розуміє.

      В цьому ж тоні і дусі ми рішали проблему наших визвольних політичних партій, угруповань, середовищ, цілого визвольного руху, емігрантської єдности, мельниківців[34], східняків, західняків[35], католиків, православних і за кожне з цих безконечних питань ми зчиняли з Мартою смертельний бій.

      А також вона була дуже добре обзнайомлена з моїми приватними справами і особливо її бентежили мої стосунки з Леною Глідерс. Звідки і як вона про це довідувалась – її патент, вона його нікому не зраджувала, але при першій нагоді вона неухильно зводила мову на цю вражливу тему і дуже прямолінійно, з виразним наміром мене перестрашити, питала:

      – Чи знаєте хто вона?

      Причому Михайло, який напевно не раз чув це питання, сидів збоку, заклавши ногу на ногу, з розхристаним коміром, спокійно, іронічно посміхався. Я, звичайно, не знав, що сказати, не бажав це питання розгортати взагалі, на що Марта давала остаточну і рішальну відповідь:

      – Вона совєтська шпигунка!

      – Звідки ви це так упевнено знаєте? – питав я дуже скромно, щоб не викликати ще більших вибухів.

      – Я це знаю! – казала вона рішуче, причому її пристрастні пивні очі дивилися на мене гостро й виразно.

      Я замовкав ще більше, і ця демонстративна мовчанка зривала її ще виразніше.

      Вона накидалась на свою жертву, ніби та стояла перед нею:

      – Розумієтсья! Ви не вірите. І як повірити… Можете не вірити… Але я знаю, і не одна я. Всі знають… Вона хоче вас звабити, знищити, вона має завдання…

      – Яке там завдання, – не витримував я.

      – Вас знищити! – повторяла Марта.

      – Для чого знищити? – щиро дивувався я.

      – Наївний. Дитинка. Він не знає. О, бідний, бідний! Ну, а скажіть, – намагалась вона вложити у свої слова цілі тонни сарказму, – як ви почуваєтесь тепер? Покинула? Що? Не вдалася місія? А що, не легко забувається, чи вона вам бодай пише? Мужчини дивні істоти, їм лиш зовнішність… Суконка, капелюшики, лиш кивни пальчиком – о, так! Вигляд у неї – що й казати. Артистка. Але що вона до самої глибини душі зіпсута, запродана…

      – Ви СКАЧАТЬ