На твердій землі. Улас Самчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ травниками, спокійно і солідно, стояли муровані здебільшого з цегли й переважно двоповерхові з мезоніном та просторими критими верандами, котеджі, що своєю подобою виразно стверджували їх англо-саксонське походження. З них можна було читати трагіку Шекспіра, містику Мільтона, романтику Байрона, вони оповідали понуру заґу про твердих людей, міцні темпераменти, наснажливі характери. Видавалося, що тепер вони залишені, оповиті сторожкою тишею, але в кожному їх примруженому вікні, десь в глибині, під чорним абажуром, світилось таємниче світло, а у кожному ґаражі стояло завжди готове до послуг авто і це свідчило, що тиша цих будинків, це лиш стримана пристрасть закованих у тверду форму арґонавтів.

      І між цим, невідмінно появлялася ще одна з’ява, яка не залишала мене ніде й ніколи, при всіх нагодах і погодах, а особливо при таких ось ліричних прогулянках, під осінь, коли все довкруги торкалось моїх нервів. Звичайно в такий час, вечірньою, імлистою добою, ввижалася мені Лена Глідерс. Її великі, нервові, скорше сірі, ніж сині, очі дивилися на мене зо всіх вимірів, я зупиняв думку, закривав свідомість і поринав у блаженну нірвану особливого, опалюючого почуття, яке мудро і дотепно ліпило з мене найхимернішу подобу рабської креатури. В моїх вухах звучала її картава, бляшана мова, хвилююче тепло наповняло кров, я намагався бути романтичним і цікавим, а робився безбарвним і безглуздим.

      Один тільки раз ми пройшлися були цією алеєю, десь також під осінь, перед її виїздом до Монтреалу, і ця наша прогулянка робила мені це місце привабливим. Легка, струнка, незалежна, осінній кремової барви плащик, білі на високих закаблуках черевички, намагання ступати в ногу і звичайно, ми не йшли, а бавились, грайливо оглядали музейчик Говера, кормили верблюдів і бізонів, говорили про мистецтво Кокошки[26] і на кожному кроці фотографувалися, особливо в одному закутку під білими березами.

      Останній її лист з Монтреалу найкоротший з коротких: «Павле, я вийшла заміж», з невідмінним додатком «ніколи-ніколи не забуваюча»[27]. Розуміється, що це за того лікаря шведа[28], про якого іноді згадувала і з яким минулого літа несподівано й демонстративно літала до Ню Йорку, жила в готелі Асторія[29] і писала мені ту саму листівку з Імперським будинком[30] при нічному освітленні. «Тішуся вашими успіхами і ґратулюю», – відповів я їй телеграмою, але це мене вдарило, пригнобило, не хотів вірити, не годився, відійшов від людей, замкнувся сам в собі і сталося це з кінцем травня, а вже сьомого серпня, зі зневіри і розпачі, замість впитися горілкою, я підписав свій перший договір на купівлю моєї першої хати.

III

      Пригадую середину вересня, точніше суботу чотирнадцятого числа, як це занотовано у моєму записнику, сльотистий, сірий день, піднесений настрій, у моєму домі багато руху, хідники і сходи затупані брудом, інженер-архітект Михайло Бояр і його дружина Марта вселилися до нижнього поверху і тим самим засадничо СКАЧАТЬ