Цинкові хлопчики. Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я ніколи так не сміявся, як там. Старі анекдоти йшли в нас за перший ґатунок. Ось хоча б цей…

      Потрапив фарцовщик на війну. Спершу з’ясував, скільки чеків коштує один полонений «дух». У вісім чеків оцінили. За два дні стоїть курява біля гарнізону: веде він двісті полонених. Друг просить: «Продай одного. Сім чеків даю». – «Що ти, дорогий? Сам за дев’ять купив».

      Сто разів буде хтось розповідати – сто разів будемо сміятись. Реготали до болю в животі через будь-яку дрібницю.

      Лежить «дух» (так ми називали душманів-моджахедів) зі словником. Снайпер. Побачив три маленькі зірочки – старший лейтенант… Погортав словника: за три зірочки – п’ятдесят тисяч афгані. Лусь! Одна велика зірка – майор – двісті тисяч афгані. Лусь! Дві маленькі зірочки – прапорщик. Лусь! Уночі ватажок розраховується: за старшого лейтенанта – дати афгані, за майора – дати афгані. За… Що? Прапорщик? Ти ж нашого годувальника вбив! Хто згущенку і консерви, хто ковдри нам продасть? Повісити!

      Про гроші говорили багато. Більше ніж про смерть. Я нічого не привіз. Осколок, що з мене витягли, – і все. Хтось брав… Фарфор, коштовне каміння, прикраси, килими… Це на бойових, коли ходили в кишлаки. Хтось купував, міняв… Ріжок патронів за косметичний набір: туш, пудра, тіні для коханої. Патрони продавали вареними. Куля варена не вилітає, а випльовується зі ствола. Вбити нею неможливо. Ставили відра або тази, кидали туди патрони і кип’ятили дві години. Готово! Ввечері несли на продаж. Бізнесом займались командири і солдати, герої і боягузи. У їдальнях зникали ножі, миски, ложки, виделки. У казармах недораховувались кухлів, табуреток, молотків. Зникали штики від автоматів, дзеркала з машин, запчастини… Нагороди також… У дуканах брали все, навіть те сміття, що вивозили з гарнізонного містечка: консервні бляшанки, старі газети, іржаві цвяхи, шматки фанери, целофанові мішечки… Сміття продавали машинами. Долар і вода завжди знайдуть собі дорогу. Всюди. Солдат мріяв… Було три… Три солдатські мрії: купити хустку матері, подрузі – косметичний набір, а собі плавки. Тоді плавок у Союзі не було. Ось така це була війна.

      Нас називають «афганцями». Чуже ім’я. Наче знак. Мітка. Ми не такі, як усі. Інші. Які? Я не знаю, хто я: герой чи дурень, на котрого треба пальцем показувати. А може, злочинець? Уже говорять, що це була політична помилка. Сьогодні тихо говорять, завтра будуть голосніше. А я там кров залишив… Свою… І чужу… Нам давали ордени, яких ми не носимо… Ми ще будемо їх повертати… Ордени, отримані чесно на нечесній війні… Запрошують виступати в школах. А що розповідати? Про бойові дії… Про першого вбитого… Про те, що я досі боюся темряви, коли щось падає – здригаюся… Як брали полонених, але до полку не доводили… Не завжди… (Мовчить.) За півтора року війни я не бачив жодного душмана живого, лише мертвих. Про колекції засушених людських вух? Бойові трофеї… Ними хвалилися… Про кишлаки після артилерійської обробки, схожі СКАЧАТЬ