Знахар. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

      Після вечері, коли все було прибране, Прокіп, а після нього й стара, пішли спати до кімнат на другу половину сіней. Наймит Віталіс узяв на руки їхнього сина, каліку Василя, і також заніс до кімнати. Сам повернувся та з-за печі витягнув два сінники, поклав їх на лавках під стінами і сказав:

      – Лягай. Сяк-так переночуєш. Мух вже, слава Богу, небагато.

      Він позачиняв двері, загасив лампу і ліг. Гість зробив те саме. У великій кімнаті запала тиша. Попервах іще було чути гудіння мух, доки вони не впали в сон, а потім вже тільки з-за стіни долітав спокійний однорідний шум води у млині. Тут було тихо, тепло і добре. І легко засиналося.

      Темно ще було, коли їх розбудив скрип коліс, тупіт кінських копит і погукування: люди привезли жито до млина. Із сіней почувся кашель старого Прокопа. Віталіс зірвався, гість також. Засунули сінники за піч.

      Прокіп Мельник увійшов і прохрипів:

      – Слава Ісусу…

      – Навіки, – відповіли йому.

      – Чого стоїте? Рухайся ти, чорте, – звернувся він до Віталіса. Заглушку відставити!

      Поглянув понуро на гостя і додав:

      – А ти що? Берися до роботи! Не чуєш? Люди зерно привезли!..

      – Це означає, що ти мене береш на роботу? – радісно запитав прибулець.

      – Та вже хай там. Візьму.

      Розділ VI

      З того часу Антоній Косіба замешкав у млині Прокопа Мельника. І хоч він ніколи не сміявся, а всміхався надто рідко, тут йому було добре, як ніде до цього часу. Роботи він не боявся, ні рук, ні плечей не шкодував, у балачку не полюбляв устрявати, тож у старого Прокопа до нього не було претензій. Зрештою, він навіть був задоволений із нового наймита. Якщо він і нічим цього не виявляв, то лиш тому, що не мав такої звички.

      Антоній Косіба виконував будь-яку роботу, яку йому давали. Чи біля засувок, чи біля люка, чи біля ваги, чи біля жорен. Коли щось псувалося, він брався ремонтувати. А те, що він був метикуватий від природи, це завжди приходило йому на виручку. Не раз скоба тріскала або й шестерня з осі злітала, він вже знав, що треба зробити, заміняв і коваля, і стельмаха.

      – Здібний, ти, Антонію, – говорив Віталіс. – Пізнати легко, що ти по світах бував.

      А вже іншим разом:

      – Не такий вже ти й старий. Будеш із розумом Прокопові служити, дивись, і жінку собі заслужиш, Ольгу-вдову собі за жінку візьмеш…

      – Патякаєш казна-що, – Антоній Косіба знизав плечима. – Ані їм це не в голові, ані мені. До дідька воно мені?

      Стугоніло коло млина, шумів сильний струмінь води, скрипіли жорна. Білий борошняний пил носивсь у повітрі, наповнюючи його хлібним смаком. Від світання до смеркання роботи не бракувало. Часу не було ні на що. Зате у неділю можна було відпочити і випростати кості. Але й тоді Антоній не намагався зблизитись ані з веселою Зонею, ані з Наталчиною матір’ю, Ольгою, хоч обидві його любили та ставилися до нього доброзичливо. Найчастіше відпочинок він проводив із Наталкою.

      День був СКАЧАТЬ