Син Вовка. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і вдивляємось у блискучу воду. Мені та картина нагадала час, коли я жив із ловцями перлів і бачив коралові береги, що виростають, неначе сади, під водою. То була донна крига, вона чіплялася й наростала китицями на кожній скелі, як ті білі корали.

      А потім було ще цікавіше. Скоро ми минули пороги, вода стала як молоко й укрилася зверху маленькими кружальцями, так, ніби риба перій підіймається вгору навесні або як іде дощ. То зринала донна крига. Праворуч, ліворуч, куди не кинеш оком – усюди вода була вкрита тією кригою. Човен плив, наче в густій каші, вона обліпила весла, як клей. Скільки переїздив я пороги перед тим і після того, але ніколи не бачив ані подоби. Раз за життя трапилось мені таке видовисько.

      – Кажи, кажи… – сухо кинув Бетлз. – Думаєш, я повірю твоїм теревеням? Мабуть, щось не гаразд у тебе і з очима, і з язиком. А може, повітря так вплинуло тоді на вас?

      – Але ж я бачив ту кригу на власні очі, і коли б тут був Ситка Чарлі, то й він би посвідчив, що це правда.

      – Проте факти є факти, їх не обминеш. Це не природно, щоб вода замерзала з глибини.

      – Але ж я на власні очі…

      – Не гарячкуй так, – уговкував його Бетлз.

      Однак Лон Мак-Фейн, запальний, як і всі кельти, вже кипів гнівом.

      – То ти не віриш?

      – Коли ти вперся, як віслюк, то скажу тобі, що таки не вірю. Я вірю насамперед природі й фактам.

      – Виходить, я брехун? – погрозливо мовив Лон. – Може, спитаєш у своєї жінки-сивашки й переконаєшся, що я кажу правду.

      Бетлз несподівано спалахнув люттю. Ірландець мимоволі образив його, бо Бетлзова дружина була напівбіла, дочка російського торгівця хутром, і він повінчався з нею в православній місії в Нулато, за тисячу миль звідси в пониззі Юкону, тому вона належала до вищої касти, ніж звичайні тубільні жінки-сивашки. Це вже були тонкощі, і їх могли збагнути лише північні шукачі пригод.

      – Авжеж, брехун, – відповів він злісно.

      Тої ж миті Лон Мак-Фейн кинув його об землю. Чоловіки, що сиділи коло грубки, посхоплювалися й розборонили їх.

      Бетлз підвівся, втираючи кров з уст.

      – Я ніколи не лишаюся боржником. Не думай собі, що й цього разу я не розквитаюсь.

      – Мене ще зроду ніхто не називав брехуном, – була чемна відповідь. – І хай мене дідько вхопить, коли я не допоможу тобі розквитатися зі мною будь-яким способом.

      – У тебе й досі той тридцять вісім на п’ятдесят п’ять?

      Лон потакнув.

      – Ти б добув собі кращий калібр. А то мій револьвер попробиває в тобі такі дірки, як горіхи.

      – Не бійся. Мої кулі хоч і мають м’які носики, зате б’ють влучно і вилітають з другого боку сплющені в кружечок. А коли я матиму приємність бути до твоїх послуг? Біля ополонки гарне місце.

      – Не погане. Будь там рівно за годину, тобі не доведеться довго чекати на мене.

      Обидва надягли рукавиці й вийшли з поста, дарма що товариші вмовляли їх помиритися.

СКАЧАТЬ