Пригоди «Сліпучого». Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зрозумів, що торкнувся болючого місця, й, щоб виправити помилку, сказав:

      – Розкажи тоді за родину, яка в тебе була. – Йому й на думку не спадало, що на світі є хлопці, в яких не було ніколи родини, й що він ще гіршого болю завдає.

      – Ніколи не було нікогісінько!

      – Та як же воно? – Тепер уже Джо зацікавився й пустив свою обережність за вітром.

      – І сестер не було?

      – Hi.

      – А мати?

      – He пам’ятаю її… дуже малий був, коли померла.

      – А батько?

      – Я мало його бачив. Він все плавав… а потім загинув.

      – Боже мій! – Джо не знав, що й казати. Запанувала важка тиша; лише було чутно, як дзюрчала вода під кормою «Сліпучого».

      Аж ось прийшов Піт-Француз заступити їх коло стерна, доки вони обідатимуть. На цей раз обидва хлопці були аж раді йому: за обідом уся ніяковість розвіялась, бо ж обід, як і обіцяв шкіпер, був справді чудовий. Відтак Фриско-Кід пішов заступити Піта, і поки той обідав, Джо заходився мити посуд і порядкувати в каюті. Пізніш усі троє зійшлися коло стерна, і капітан, намагаючись бути особливо ґречним, розважав їх оповіданнями з життя перлярів у південних морях.

      Так збіг день. Сан-Франциско залишилося далеко позаду. Вони обійшли Мисливський ріг і тепер простували вздовж берега Сан-Матео. І раптом Джо побачив компанію велосипедистів, що обгинали скелю. Вони гнали тим самим шляхом до Сан-Бруно, яким і він свого часу їздив своїм велосипедом. Було це лише з місяць-два перед тим, а тепер йому здавалось, що з того часу минули цілі роки, так багато він пережив.

      Затим вони повечеряли й попорядкували, «Сліпучий» уже вийшов далеко й минув болотяні мілини, за якими тулилося містечко Редвуд. Сонце зайшло, вітер ущух, і «Сліпучий» ледве посувався вперед. І раптом вони побачили, що просто їм назустріч, забираючи вітрилами рештки вітру, йде інший шлюп. Фриско-Кід одразу ж упізнав у ньому «Північного Оленя». Піт-Француз, пильненько придивившись, притакнув і, вочевидь, зрадів цій зустрічі.

      – Це судно Червоного Нелсона, – повідомив Фриско- Кід Джо. – Він відчайдух; але як орудує, то вже не схибить! Я боюся, коли він з’являється. Він завжди заварює щось непевне; оце вже вони наважилися на якусь велику справу й хочуть утягти до неї й Піта. Піт-Француз завжди краще за них поінформований у будь-якій справі.

      Джо головою потакнув. Він із цікавістю дивився на вітрильника, що наближався до них. Хоч на розмір він був і трохи більший за «Сліпучого», та збудовано його за тим самим типом: усе розраховано на швидкість ходи. Розміри грота нагадували ті, що бувають на перегонових яхтах, і на ньому стриміли кінці для трьох рифів на випадок бори. На нарядді й на чардаку все було на своєму місці, й не було нічого зайвого. Починаючи з бігучого такелажу й закінчуючи стоячим, усе доводило, що тут панує лад і керують чудові моряки. «Північний Олень» підходив до них у згустілому присмерку й нарешті став на кітву недалеко від них. Піт-Француз зробив те саме, СКАЧАТЬ