Пригоди «Сліпучого». Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      – Кід, вимірюфати, – скомандував Піт. – Я гадайт, що вже час.

      Фриско-Кід зняв зкріплену на даху каюти довгу тонку ялину, став посеред судна й спустив кінець ялини у воду насторч.

      – Близько п’ятнадцати футів, – відрапортував він.

      – Дно який?

      – Мул.

      – Трішечки почекайт і зноф міряйт.

      За п’ять хвилин ялину знову спустили у воду.

      – Дванадцять футів… скойки.

      Піт-Француз, зрадівши, тер руки.

      – Туше тобре, туше добре, – казав він, – я щоразу тошно уціляф. Старого не обманіт, я зафшти фірно казаф.

      Фриско-Кід, далі виміряючи ялиною, оголошував наслідки. Джо лише дивом дивувався, і як це вони можуть так добре знати морське дно.

      – Десять футів – скойка, – монотонним голосом оголошував Кід. – Одинадцять футів – скойка. Чотирнадцять футів – м’яко. Шістнадцять футів – мул. До дна не доходить!

      – А, канал, – сказав на це Піт.

      Протягом кількох хвилин повторювалось це «до дна не доходить».

      Потім Фриско-Кід раптом гукнув:

      – Вісім футів – твердо!

      – Так, – сказав Піт-Француз. – Джо біжить фперед і прифодить за фітер-кліфер. Кід, готуй кітфу.

      Джо розшукав і віддав кафель-нагель, і вітрило, спустившись, лягло на нірал.

      – Фітдайт! – залунала команда, і кітва бухнула у воду, забираючи дуже мало ланцюга.

      Фриско-Кід віддав багато кодоли й закріпив кінець. Тоді вони зняли вітрила, усе облагодили й пішли спати.

      Коли Джо прокинувся й вийшов до кокпіту, щоб подивитися, що діється, була година шоста. Вітер і хвиля значно побільшали. «Сліпучого» підкидало й розгойдувало туди й сюди, й він люто шарпав і натягав якірного ланцюга. Щоб не впасти, Джо мусів ухопитись за рею. День був олив’яно-сірий, жодних ознак сходу сонця, а небом линули важкі хмари.

      Джо очима шукав берега. На відстані півтори милі маячила вузька піскувата смуга, на яку бурхливо набігали хвилі. Далі проступали болотяні мілини, а ген-ген здіймались височини Контра-Коста.

      Поглянувши у другий бік, Джо, здивований, побачив невелике вітрильне судно, що гойдалося на якорі, на відстані кількох ярдів від них. Воно стояло проти вітру, і в той момент, як хвиля підкинула його, Джо міг ясно прочитати його назву – «Летючий Голландець». Це було одно з тих суден, що він побачив ще в Оклендській затоці. Трохи ліворуч він побачив і «Привида», а ще далі стояли з пів дюжини об’якорених невеличких шлюпів.