Диктатор. Сергій Постоловський

Чтение книги онлайн.

      Таксі везло його вулицями Києва, яким усміхалося сонце. Ті вулиці ще не знали, що живуть в останні дні спокою, а тисячі українців не мали й гадки, що вже через декілька місяців вони почнуть гинути від ворожих куль.

      Не знав цього і Лейл, але щось таке вже закрадалося у його розумну голову, яка ніколи не знала відпочинку, а увесь час працювала, перебуваючи у напрузі. Томас казав собі, що колись прийде такий день і він просто впаде, бо його голову наповнить кров, яка литиметься потужними струмками із судин. Він не боявся смерті, розуміючи, що вона неминуча і нікому ще не вдалося від неї втекти. Але він мав наміри затриматися на цьому світі, бо у нього були тут ще справи.

      В Україну він їхав не вперше. Він був уже у Києві того року, коли помаранчеві прапори й стрічки летіли над усією країною. Тоді їм усе вдалося. Шкода тільки, що Вашингтон прорахувався з кандидатами. А так усе вийшло доволі гарно.

      «Ми ж усе прорахували. І те, що президент не дасть наказу стріляти у натовп, не допустить силового розгону Майдану, і те, що прихильники помаранчевих будуть більш рішучі та ефективні, і те, що опонент врешті-решт відійде у сторону».

      Та не могли прорахувати американці тільки одного – корупцію, яка й була мірилом усіх владарів України. Несамовита жадібність та чвари між вчорашніми друзями стали тим фундаментом, на якому опонент спочатку став прем’єр-міністром, а пізніше і президентом. І ось тепер, майже після дев’яти років розлуки з Україною, Томас Лейл ішов вулицями, на яких влада належала тільки йому – синові донецьких степів.

      У Києві ще з часів Помаранчевої революції Лейл мав дві квартири. Цього разу шеф прийняв рішення придбати ще й будинок.

      «Конспіративних квартир не буває забагато», – вчив його шеф, коли підібрав Томаса на вулицях Нью-Йорку, де Лейл заливав свій талант і чергову любовну трагедію міцним шотландським віскі.

      Тоді він ще не знав, що ось цей непримітний чоловік скоро стане його поводирем у світі таємних ігор і цинічних зрад, введе його в коло, де правлять інші закони та діють за інакшими правилами. Бо в тому світі, куди з головою пірнув Томас Лейл, не існувало справедливості й чеснот. Усе визначалося лише боротьбою за владу.

      У той перший вечір, коли він сидів у шкіряному кріслі, вкотре перечитуючи Вольтера, йому раптом спало на думку, що цього разу він може не повернутися до Америки. І справа не тільки у тому, що його могли вбити. Ні. Лейл просто усвідомлював, що цього разу битва буде більш жорсткою, кривавою і затяжною. Ніхто вже не гратиметься у ненасильницькі спротиви. Як казав Гай Фокс[2], якому судилося стати організатором лондонської «Порохової змови» 1605 року, «відчайдушні хвороби лікуються небезпечними засобами». І саме такою відчайдушною хворобою страждала в ті дні Україна. Шкода, правда, що вона про це ще не знала.

      Лейл ніколи не розумів українців. Вони здавалися йому затурканими, такими, що легко піддаються маніпуляціям, СКАЧАТЬ