Диктатор. Сергій Постоловський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ усім, що мало відношення до політики, війни, міжнародних відносин та стратегій виборчих перемог. Ми були аналітичним центром, який продукував державну політику та поради для іноземців, котрі грали свою гру на території нашої з тобою батьківщини. Не забувай, що того першого постреволюційного року ми ледве не втратили суверенітет і незалежність. Ми ледве не втратили державу. Наша суб’єктність на світовій арені була кволим цуценям, якого викинуло на вулиці злого і жорстокого міста. Європа і адміністрація Обами боялися Росію. Цей страх відчувався в повітрі. Він жив десь на підсвідомому рівні, а намагання України апелювати до Будапештського меморандуму розбивалися об холодний цинізм жорстокої дійсності, в якій ніхто не мав жодних намірів виконувати колись узяті на себе зобов’язання. Що б там потім усі вони не говорили, але анексія Криму дала мені розуміння, що ніхто з західних держав не починатиме велику війну з Москвою через Україну. У нас забрали ядерну зброю, а взамін подарували рожеву казку про європейське майбутнє, якого ніхто в Україні не знав і не бачив. Історія приходить двічі. Вперше як трагедія. Вдруге – наче фарс. Ось після подій напередодні Другої світової війни, які скінчилися справжньою глобальною трагедією, історія заграла злим фарсом в Україні. Захід застосовував тактику економічних санкцій. Росія робила ставку на приховану військову силу та ефективну пропаганду. І в той 2014 рік Москва вигравала у Заходу, бо її голоси було чутно повсюди. А її зброї і орди жорстоких солдатів боялися повсюди в Європі.

      – Ти працював на розвідку? – чомусь запитав я діда.

      – Не зрозумів. До чого тут це?

      – Ну, мені здалося, що твій генерал був причетний до розвідки.

      – Мій генерал був причетний не тільки до розвідки. І не тільки України. Пізніше я дізнався, що наші аналітичні розробки й сценарії були основою для ряду спецоперацій. Доволі вдалих спецоперацій.

      – Діду, скажи, а чому все-таки утік Янукович? Можна ж було все вирішити мирно. Стільки б людей залишилося б жити і не було війни.

      – Можна було, – відповів на те дід. – Але для того потрібно було мати розум, сміливість і відповідальність. На жаль, Україні дістався президент, якому були властиві зовсім інші якості.

      Після цих слів ми мовчали. Кожен думав про своє. Дід – про роки далекої молодості. Я – про цю кляту книжку, яка захопила мене і яку я писав, недосипав уночі, зранку йшов у клініку, проводив нараду, давав указівки, але оперувати я перестав. Я навіть подумував, аби взяти відпустку на рік за свій рахунок. Але поки що продовжував жити у шаленому ритмі, коли завжди на щось не вистачає часу. На сім’ю, буденні радощі, насолоду життям. І коли починаєш усвідомлювати, що нічого вже не повернути, десь там у грудях починає боліти від туги. За чим, запитаєте ви мене. А хто його знає? У кожного своя туга, свій єдиний таємний біль, змінити який вдається не усім. І тільки той, хто здатен вирвати нестерпний біль зі своїх грудей, може пишатися власним умінням забути минуле. Проте забути минуле означає і забути себе. А тим, хто забуває навіть себе, не варто і починати жити, бо такі люди не здатні СКАЧАТЬ