Звичайні незвичайні історії. Наталія Гриняєва

Чтение книги онлайн.

      Яскравими променями освітило все навколо й повільно поплило вгору.

      Якось несміло, тихенько квакнула жабка, подув легенько вітерець, загойдалося колосся на краю поля…

      Зернятко, що солодко спало у своїй малесенькій кімнатці, прокинулось…

      – Мамо?

      – Що, синку?

      – Вже ранок?

      – Ранок, але полежи тихенько, бо усі ще сплять.

      – Мамо, а, мамо! – не здавалось зернятко.

      – Що?

      – Ми вже виросли?

      – Виросли.

      – Дозріли?

      – Дозріли.

      – То чому сидимо в цих тісних коморах? Я гуляти хочу…

      – Синку, сиди собі тихенько, ще не час… За нами скоро прийдуть…

      – Ой, не можу я, мамо, більше отак си-ді-т-и… – тільки й встиг промовити мамин шибеник і впав на землю.

      То було звичайне пшеничне зернятко, але, на відміну від інших, дуже непосидюче.

      Отже, зернятко впало на землю, вдарилось і зомліло…

      А навколо вирувало життя!

      Вздовж поля бігла маленька сіра мишка.

      – Ой, щастя привалило! – радісно вигукнула мишка, схопила зернятко і мерщій побігла до своєї домівки. Та сховатись не встигла, бо схопив її орел, що кружляв високо у небі.

      Сів орел на гілку старого дуба й уже зібрався мишкою поласувати, та саме в цей момент отямилося зернятко й заволало, щоб мишка його відпустила…

      – І справді, навіщо обом помирати? – подумала мишка та й викинула зернятко.

      Летить зернятко в повітрі, перекидається, від страху на весь голос лається.

      Побачив його орел, відволікся від обідньої справи та й не втримав мишки. От вона й утекла…